Т.В. Боднар, канд. юрид. наук, доцент

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка

Деякі новели виконання зобов'язань за новим Цивільним кодексом України

Від чіткого розуміння положень нового Цивільного кодексу України (далі ЦК), науково обґрунтованої їх оцінки залежить не лише правильне застосування цього вкрай важливого для громадянського суспільства закону учасниками цивільних відносин, але й правозастосовча діяльність державних (правоохоронних, судових тощо) органів, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів, так чи інакше пов'язаних із здійсненням цивільних прав і виконанням цивільних обов'язків.

Особливо це стосується виконання зобов'язань, що є ядром інституту зобов'язального права, кінцевою метою будь-яких правовідносин зобов'язального характеру.

Загальні умови виконання зобов'язань і найважливіший принцип їх виконання – принцип належного виконання ("зобо-в'язання має виконуватися належним чином”), що стосується суб'єк-тів, предмета, строку чи терміну, місця і способів виконання, – встановлені ст. 526 ЦК. Зміст цього принципу розкривається у ст. 527 – 545 гл .48 ЦК.

Належне виконання зобов'язання – це, передусім, виконання його відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства. Пріоритетність умов договору дає можливість його сторонам обрати такий конкретний варіант виконання зобов'язання, який би найбільшою мірою відповідав їх інтересам, оскільки сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК).

За відсутності договірних умов та вимог законодавства щодо виконання зобов'язань вони, як зазначено в ст. 526 ЦК, виконуються відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 7 ЦК звичаєм (зокрема, звичаєм ділового обороту) визнається правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Широко застосовуються у сфері зовнішньоекономічної діяльності звичаї ділового обороту, щодо яких чинне законодавство вживає термін "торгові та інші чесні звичаї” (ст. 3 Закону України від 02.12.1997 р. "Про торгово-промислові палати в Україні”). Зазначений термін використовується і в законодавстві про захист економічної конкуренції (ст. 6, 8, 13 Закону України від 11.01.2001 р. "Про захист економічної конкуренції”). Слід, однак, мати на увазі, що звичай ділового обороту, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, в цивільних відносинах не застосовується (ч. 2 ст. 7 ЦК).

Зобов'язання, щодо яких відсутні умови договорів, вимоги Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства, а також звичаї ділового обороту мають виконуватися відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Новий Цивільний кодекс України містить значну кількість посилань на такі "звичайні” вимоги. Це стосується, зокрема, ціни договору (ч. 4 ст. 632), якості (ч. 2 ст. 673) та комплектності товару (ч. 2 ст. 682), тари та упаковки (ч. 2 ст. 685), ціни товару (ч. 1 ст. 691) тощо. Досить широке застосування "звичайні” вимоги отримали в Кодексі торговельного мореплавства Україні, де йдеться, наприклад, про "звичаї торговельного мореплавства” (ст. 6, 146, 295), "звід звичаїв порту” (ст. 78), "звичайну практику морського агентування” (ст. 117), "звичайно прийняті терміни” доставки вантажу (ст. 160), "звичайний спосіб приймання вантажу” (ст. 166) тощо.

Однією з умов належного виконання зобов'язання є його виконання належними суб'єктами. Якщо в попередньому ЦК ця умова лише намічалася в положеннях про покладення виконання зобов'язання на третю особу (ст. 164 ЦК УРСР), то відповідно до ч. 1 ст. 527 нового ЦК особисте виконання обов'язку боржником і особисте прийняття виконання кредитором визнані загальним правилом виконання зобов'язання, відповідно до якого виконання зобов'язання належними сторонами слід розглядати як: а) виконання зобов'язання належній особі і б) виконання зобов'язання належною особою.

Винятки з цього правила можуть бути встановлені договором або законом чи випливати із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

Ще одним елементом належного виконання зобов'язання є строк (термін) виконання, що водночас є й критерієм, за яким можна розрізняти зобов'язання з визначеним строком виконання і зобов'язання з невизначеним строком виконання.

ЦК УРСР вживав лише одне поняття – строк, під яким розуміється конкретна дата (конкретний день, конкретна година), на яку має бути виконане зобов'язання. У ст. 530 ЦК крім цього загального поняття вжито ще два поняття, за допомогою яких позначаються особливі види строків виконання зобов'язання – термін, тобто період часу, протягом якого зобов'язання має бути виконане (наприклад, оплатити поставлену продукцію протягом 5 днів з моменту відвантаження її продавцем), і подія, яка неминуче має настати. В останньому випадку зобов'язання підлягає виконанню з настанням цієї події.

У випадках, коли зобов'язання не передбачає строку його виконання і не містить жодних умов для визначення цього строку, воно має бути виконане у розумні строки, під якими розуміють період часу, зазвичай необхідний для вчинення дії, передбаченої зобов'язанням.