§ 5. Кримінально-процесуальне право

 Кримінально-процесуальне право — це галузь права, яка являє собою сукупність встановлених Конституцією України та чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, законів, правових норм, що регулюють порядок діяльності органів розслідування, прокуратури та суду при провадженні у кримінальних справах. Кримінально-процесуальне право є самостійною галуззю права, бо має свій предмет правового регулювання (суспільні відносини, які складаються при розгляді та вирішенні питань про порушення кримінальної справи, її розслідуванні, судовому розгляді, а також при виконанні вироку, перевірці його законності та обґрунтованості) та свій, специфічний, метод правового регулювання (специфічний спосіб юридичного впливу на відповідні суспільні відносини).

 Для кримінально-процесуального права є характерним свій тип правового регулювання (він зветься дозвільним), оскільки в його основі лежить формула: "допустимо лише те, що дозволено законом” (на відміну, скажімо, від загальнодозвільного типу регулювання, в основі якого лежить формула: "дозволено все, крім того, що заборонено”).

 Кримінально-процесуальне право визначає завдання і систему кримінального процесу, порядок відносин суду, органів прокуратури, слідства і дізнання між собою та з громадянами, що беруть участь у процесі, а також порядок і форму провадження процесуальних дій.

 Для правильного розуміння соціальної сутності кримінально-процесуальної діяльності в правовій державі основним є визнання принципу зв'язаності держави правами й свободами людини і громадянина на конституційному рівні. Визнання невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини, усвідомлення приналежності їх людині за самою її природою і відображення цього факту суспільною свідомістю створює передумови для дотримання державою, її органами, посадовими та службовими особами прав і свобод людини та зв'язаності їх цими правами і свободами.

 Фундаментальним для розуміння сутності правової зв'язаності держави правами та свободами людини і громадянина є положення ч. 1 ст. 3 Конституції України, згідно з яким "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю”.

 Ідея людини не набуває виразу виключно нормативної державної ідеології, як це було характерним для періоду дії радянських конституцій, а переводиться у площину реальних конституційно-правових відносин, перетворюється на нормативну базову основу легітимації влади і конституційно-правового обґрунтування обов'язків держави перед людиною. Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини, їх гарантії "визначають зміст і спрямованість діяльності держави”, і держава "відповідає перед людиною за свою діяльність”. Ідея гідності людини знаходить своє відображення і в інших статтях Конституції, зокрема у ст. 21, яка проголошує вільність людей і їх рівність у гідності та правах, ст. 28, яка визнає за кожною людиною право на повагу до її гідності, ст. 68, за якою кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Ці положення визначають захист честі та гідності людини, її прав на рівні суб'єктивних прав, у тому числі і судом (ч. 1 ст. 55 Конституції України).

 Значення кримінально-процесуального права, його позитивна роль у житті суспільства визначаються передусім тим, що воно встановлює ефективний порядок розслідування та судового розгляду кримінальних справ, забезпечуючи умови для успішної боротьби зі злочинністю, наділяючи органи держави, посадових осіб необхідними повноваженнями, створюючи передумови для виконання завдань кримінального судочинства. Кримінально-процесуальне право встановлює правила, дотримання яких необхідно для достовірного з'ясування обставин кожної справи, встановлення по ній істини, для справедливого здійснення правосуддя.

 Ця галузь права передбачає процесуальні гарантії прав особи, в тому числі конституційного права громадян на судовий захист, на особисту свободу, недоторканність особи, житла, охорону особистого життя громадян, таємницю листування, телефонних переговорів і телеграфних повідомлень, а також права оскарження дій посадових осіб. Важливе місце в системі цих гарантій посідає забезпечення права обвинуваченому на захист.

 Регулюючи кримінально-процесуальну діяльність, кримінально-процесуальне право надає їй правового характеру, лежить в основі підтримання режиму законності в боротьбі зі злочинністю, створює передумови справедливого вирішення кримінальних справ. Конституція України підняла до конституційних норм ряд найважливіших положень кримінально-процесуального права, що означає визнання його високої соціальної цінності.

 Зараз для визначення самостійного характеру будь-якої галузі права використовуються також й інші юридичні ознаки. Поняттям "режиму галузевого правового регулювання” охоплюється поряд з особливим методом і специфіка системи принципів галузі та інші властивості порядку правового регулювання. Кримінально-процесуальне право, хоча й має ознаки фундаментальних галузей права (з огляду на первинність його принципів, способів та інших властивостей режиму правового регулювання), але до таких не може бути віднесено. Кримінально-процесуальне право, його норми та їх реалізація, має комплексний характер, тобто взаємозв'язане з усіма іншими галузями вітчизняного права, а також з галузями іноземних правових систем, норми яких в обов'язковому або факультативному порядку звичайно реалізуються в кримінальному судочинстві держави. Але вітчизняне кримінально-процесуальне право не може бути віднесене і до так званих "комплексних” галузей права (житлове, прокурорський нагляд та ін. ). Спільно використовуючи особливості ряду режимів правового регулювання фундаментальних і спеціальних галузей, комплексні галузі права є вторинними утвореннями, які не мають єдиного методу регулювання. Тому галузь права, що розглядається, посідає своє, особливе місце в класифікаційному ряду самостійних галузей права.

 Комплексність кримінально-процесуального права зобов'язує щоразу при реалізації його норм з'ясовувати, які конкретно норми і які галузі права необхідно одночасно реалізовувати. У разі розбіжності правил галузевих режимів регулювання фундаментальність кримінально-процесуального права за загальним правилом вказує на пріоритетний характер процесуальних норм перед іншими (за рідкими винятками, прямо передбаченими Конституцією).

 Кримінально-процесуальне право регулює суспільні відносини, що виникають і розвиваються у зв'язку з розслідуванням та судовим розглядом кримінальних справ. Ці суспільні відносини, будучи врегульовані законом, являють собою кримінально-процесуальні правовідносини.

 Як вказувалося, суб'єктами кримінально-процесуальних відносин є державні органи та посадові особи, які здійснюють свої повноваження по розслідуванню та судовому розгляду кримінальних справ, а також громадяни, юридичні особи, громадські організації, їхні представники, чиї інтереси порушує вчинений злочин або на яких поширюється кримінально-процесуальна діяльність.

 Об'єкт кримінально-процесуальних правовідносин — це все те, з приводу чого дані відносини виникли й існують, головним чином очікуваний результат поведінки учасників кожного конкретного правовідношення. Коло можливих об'єктів кримінально-процесуальних відносин широке. Таким об'єктом може бути проведення дій (явка обвинуваченого до слідчого за викликом, дача показань на допиті), або певна поведінка (неперешкодження встановленню істини у ході слідства з боку обвинуваченого), або ті чи інші матеріальні речі (при відібранні під час обшуку цінностей з метою подальшої їхньої конфіскації або відшкодування матеріальних збитків чи при вилученні предмета як речового доказу) тощо. Будь-які процесуальні правовідносини мають свою мету, свій об'єкт.

 Юридичними фактами, що спричиняють виникнення, зміни та припинення кримінально-процесуальних відносин, найчастіше є процесуальні дії, рідше — події (наприклад, скінчення строку давності), але щоразу у зв'язку з певними діями. На відміну від інших правовідносин, юридичними фактами завжди виступають тільки складні фактичні сукупності, тобто визначені законодавством сукупності тих чи інших дій (утримання від них) та подій.

 Правові засоби, які забезпечують всім суб'єктам кримінальної процесуальної діяльності можливість реально виконувати свої обов'язки та використовувати надані права, являють собою кримінально-процесуальні гарантії.

 Найважливішою рисою кримінально-процесуальних гарантій, їх забезпечувальної властивості є їх багаторівнева системність. Тому до них належать приписані законом процесуальні дії слідчого, органу дізнання (особи, яка проводить дізнання), суду та судді, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа (матеріали про злочин). Далі — приписані законом процесуальні дії державних органів та посадових осіб, які виконують свої контрольно-наглядні функції (процесуальний контроль начальника слідчого відділу, начальника органу дізнання, прокурорський нагляд та судовий контроль за додержанням законів органами дізнання та попереднього (досудового) слідства).

 Процесуальні гарантії — це сукупність встановлених законом правових норм, що забезпечують законний і обґрунтований розгляд кожної кримінальної справи і виконання інших завдань кримінального судочинства.

 Розрізняються процесуальні гарантії в широкому значенні і процесуальні гарантії особи, або процесуальні гарантії у вузькому значенні. В широкому розумінні весь кримінально-процесуальний порядок значною мірою являє собою систему процесуальних гарантій.

 Деякі процесуальні дії щодо громадян та державно-владні рішення процесуальних органів, що приймаються, так чи інакше зачіпають або обмежують конституційні права і свободи особи. Тим самим вони є засобами кримінально-процесуального примусу, які покликані припиняти неправомірні діяння учасників, що перешкоджають нормальному ходу кримінального процесу, або запобігати їм. Серед них найбільш поширеними є запобіжні заходи, затримання підозрюваного, відсторонення обвинуваченого від посади та інші засоби кримінально-процесуального (державного) примусу.

 Характерна властивість кримінально-процесуальних правовідносин проявляється в тому, що у правовідносинах, що виникли, для реалізації суб'єктивних прав і процесуальних обов'язків необхідно здійснення певних дій або їх системи. У сукупності з іншими обставинами вони одночасно виступають як юридичні факти, що породжують нові правовідносини, які, в свою чергу, вимагають нових дій. Таким чином забезпечується рух справи за етапами та стадіями. Тому коли говорять про кримінальний процес як вид державної діяльності, то звичайно розуміють і дії, і правовідносини. Однак, маючи на увазі, що процесуальні дії виступають не лише як юридичні факти, але й як зміст правовідносин, ставити їх (дії та правовідносини) в один ряд уявляється недопустимим, оскільки вони — не самостійні елементи кримінально-процесуальної діяльності, а дві сторони цілого, співвіднесені між собою як частина і ціле.

Кримінально-процесуальне право співвідноситься з іншими галузями права.

 Найбільш тісним є зв'язок кримінально-процесуального права та кримінального права. Обидві ці галузі служать боротьбі зі злочинністю, маючи загальну кінцеву мету. Кримінальне право забороняє під загрозою кримінального покарання певні вчинки і служить попередженню правопорушень. Воно виявляє свій позитивний вплив і поза прямим зв'язком з процесуальним правом. Але якщо злочин вчинено, то й норми кримінального права можуть бути застосовані лише в ході кримінально-процесуальної діяльності, порядок якої передбачений процесуальними нормами. В такому разі кримінальне право не може бути застосоване без процесуального права.

 Призначенням кримінально-процесуального права є також забезпечення правильного застосування кримінального права. Кримінальне судочинство може мати місце лише тоді, коли було вчинено або готувався вчинок, заборонений кримінальним правом. Там, де немає злочину, кримінальний процес не ведеться. Сказане, однак, не означає, що кримінально-процесуальне право є лише формою застосування кримінального права. В дійсності воно має власний зміст і соціальну цінність. Кримінальне право і кримінально-процесуальне право нерозривно пов'язані, точно скоординовані і спільно служать боротьбі зі злочинністю.

 Кримінально-процесуальне право пов'язане з законодавством про суд і прокуратуру, бо між правовими нормами, що регулюють організацію і порядок процесуальної діяльності суду, прокуратури, органів розслідування, існує тісний зв'язок. Питання підсудності, підслідності, процесуальної компетенції судових інстанцій і органів прокурорського нагляду регулюються нормами, що мають організаційне і функціональне значення.

 Відмінність між кримінально-процесуальним правом і законодавством про суд і прокуратуру полягає передусім у предметі регулювання. Кримінально-процесуальне право регулює порядок діяльності суду, прокуратури та органів попереднього (досудового) розслідування. Законодавство про суд і прокуратуру визначає завдання, організацію і компетенцію відповідних органів.