О.М. Ярошенко, канд. юрид. наук, доцент

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого

Щодо ролі керівних роз'яснень Верховного Суду України в системі правового регулювання

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Функцію здійснення правосуддя держава покладає виключно на суди. Інші органи державної влади й посадові особи не мають права приймати на себе функції та повноваження, що складають компетенцію органів судочинства. Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та організаційно-правової форми створення. Згідно зі ст. 124 Основного Закону України всі суспільні відносини, врегульовані нор-мами права, в разі виникнення спору можуть бути предметом розгляду в суді. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх, без винятку, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, окремих громадян та їх об'єднань і підлягають виконанню на всій території України.

Важливе значення для правильного та однакового регулювання трудових відносин мають керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, зокрема, постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів” від 06.11.1992 р., "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” від 29.12.1992 р., "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 р., "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24.12.1999 р. та деякі інші.

Відомий вчений у галузі порівняльного правознавства Рене Давід писав, що якщо спитати радянського юриста, яка роль судової практики в Радянському Союзі, він переконано відповість, що ця роль значна. Якщо ж потім спитати його, чи є судова практика джерелом права, то одержиш чітку негативну відповідь. У результаті аналізу першопричину негативного ставлення до судової нормотворчості в СРСР він вбачає в тому, що марксистсько-ленінська доктрина заперечувала принцип розподілу влад. Між тим, відмічає він, в країнах, де цей принцип визнається, вважається, що створення правової норми не є прерогативою якої-небудь гілки влади.

Верховний Суд України – найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції України. Він забезпечує однакове застосування законодавства цими судами в порядку, встановлюваному законодавством України. Необхідно погодитися з точкою зору В.І.Прокопенка, що за своїм змістом роз'яснення Пленуму Верховного Суду України містять тлумачення норм права та орієнтують судову практику на правильне застосування законодавства. Вказані тлумачення мають легальний характер і даються з питань судової практики на підставі аналізу та узагальнення розглянутих судами справ. Їх предметом є питання, які викликають істотні сумніви судових органів, породжують помилки та неправильні рішення. Хоча постанови Пленуму Верховного Суду України звернуті до судових органів і формально обов'язкові для них, у той же час вони мають обов'язковий характер для фізичних та юридичних осіб, які беруть участь при розгляді справи в суді. Досить часто в практиці виникають ситуації, коли відносини хоча й належать до сфери правового регулювання, але щодо їх регулювання відсутня конкретна правова норма. Основними причинами виникнення прогалин є поява суспільних відносин, які в момент прийняття нормативно-правового акта не існували, а також недоліки чинного законодавства. У таких ситуаціях Верховний Суд доволі часто усуває прогалину, вказуючи на конкретний шлях вирішення тієї чи іншої проблемної ситуації. У зв'язку з вищевикладеним, слід зробити висновок, що акти Верховного Суду України є джерелами трудового права. Вони, як і інші джерела трудового права, можуть застосовуватися лише після опублікування в офіційних засобах масової інформації.