О.О. Кот, канд. юрид. наук, юрист

Юридична фірма "САЛКОМ” (м.Київ)

Перехід прав кредитора за Цивільним кодексом України

З прийняттям нового Цивільного кодексу України (далі ЦК) проблема правового регулювання переходу прав кредитора до третіх осіб була вирішена на законодавчому рівні.

Загальні підстави переходу прав кредитора встановлені ст.512 нового ЦКУкраїни, за якою кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином;

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Відповідно до ст.514ЦК зобов'язальні права кредитора можуть передаватися як у повному обсязі, так і частково.

Відступлення права вимоги (за ЦКУРСР – уступка вимоги, у літературі – цесія) являє собою договірну передачу вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Відступлення права вимоги відбувається на підставі договору між цедентом та цесіонарієм. Якщо відступлення вимоги має оплатний характер, до цього договору застосовуються положення ЦК про купівлю-продаж, якщо передача права є безоплатною – положення про дарування.

Договір про відступлення права вимоги за своєю природою не є договором suigeneris – так званим "договором цесії”, теорія якого була штучно створена за радянських часів у зв'язку з неможливістю передачі прав кредитора на підставі договорів купівлі-продажу або дарування. Закріплення у ст.177 ЦК майнового права як самостійного об'єкта цивільних прав надало юридичну можливість передавати права вимоги кредитора в рамках існуючих цивільно-правових договорів (купівля-продаж, дарування, факторинг), а також використовувати ці права як забезпечення виконання зобов'язань.

Самостійною підставою заміни кредитора є правонаступництво. Цивільному праву відомі дві форми правонаступництва – універсальне і сингулярне. При універсальному правонаступництві до правонаступника разом із правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Найбільш розповсюдженими випадками універсального правонаступництва виступають спадкове правонаступництво і правонаступництво в результаті реорганізації юридичної особи. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора, як, наприклад, при договірній передачі прав вимоги.

Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва (так само, як і внаслідок виконання зобов'язання за боржника поручителем, майновим поручителем або іншою третьою особою) буде пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч.3ст.11ЦК), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення (наприклад, припинення юридичної особи шляхом реорганізації).

Згідно з п.3 ч.1 ст.512ЦК виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) також є підставою заміни кредитора. Зазначена норма в частині переходу прав кредитора до поручителя, який виконав зобов'язання за боржника, відповідає змісту ст.193 ЦК1963 р. Водночас законодавством України про заставу не було врегульовано ситуацію, коли заставодавець, який не є боржником за основним зобов'язанням (майновий поручитель), виконував його обов'язок перед кредитором. Отже, є підстави стверджувати, що з прийняттям ЦК усунено наведену прогалину в регулюванні заставних правовідносин.

Новелою для цивільного законодавства України є закріплення в ЦК такої підстави переходу прав кредитора, як виконання обов'язку боржника третьою особою. Відповідно до ст.528ЦК зобов'язання може бути виконане не тільки самим боржником, але й третіми особами. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою. Необхідно відзначити, що в законі передбачаються випадки, коли таке виконання за боржника третьою особою не припиняє зобов'язання, але тягне за собою заміну кредитора. В юридичній науці виконання зобов'язання (платежу) із вступом третьої особи в права кредитора отримало назву суброгації (від латинського subrogatio, subrogare – "обрання замість”).

Суброгація відрізняється від регресних зобов'язань. Основна відмінність полягає в тому, що при суброгації переходить існуюче право з усіма його забезпеченнями, а регрес породжує нове право. Регресне зобов'язання виникає автоматично у випадках, зазначених у законі, після припинення головного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою. При суброгації третя особа вступає в існуюче зобов'язання, витісняючи з нього первісного кредитора.

Відповідно до ч.2 ст.512ЦКзаміна кредитора може відбуватися і з інших підстав, встановлених у законі. У ЦК містяться норми, відповідно до яких права кредитора можуть бути переведені на іншу особу на підставі судового рішення. Так, зокрема, відповідно до ч.4ст.362ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Аналогічною правовою можливістю законодавець наділив власника земельної ділянки у разі порушення його переважного права придбання права користування цією земельною ділянкою (ст.411ЦК), а також наймача житла у випадку порушення його переважного права на укладення договору найму житла на новий строк (ст.822ЦК). Вбачається, що переведення прав кредитора (його заміна) в наведених випадках повною мірою відповідає закріпленим у ЦК загальним правилам про перехід прав кредитора.

В інших випадках у суду відсутні правові підстави для переведення прав кредитора на особу, переважне право якої порушено, наприклад, при порушенні переважного права: учасника товариства з обмеженою відповідальністю на придбання частки іншого учасника в майні товариства з обмеженою відповідальністю (ст.147ЦК), члена виробничого кооперативу на придбання паю іншого члена кооперативу (ст.166ЦК), заставодержателя одержати задоволення з вартості заставленого майна (статті572,588ЦК). За таких умов зазначена особа вправі використовувати інші способи захисту своїх цивільних прав й інтересів відповідно до ст.16ЦК.

Згідно з ч.3 ст.512ЦК кредитор не може бути замінений, якщо така заміна суперечить договору або закону. Ця норма не є новою для цивільного законодавства – аналогічні правила містилися в усіх попередніх кодифікаціях українського цивільного законодавства (і в ЦК1922 р., і в ЦК1963 р.).

Договірна передача зобов'язальних вимог кредитора всупереч положенням первісного договору або всупереч законодавчій забороні є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до положень статей203, 215ЦК.

Водночас зазначені обмеження заміни кредитора у зобо-в'язанні не поширюються на заміну кредитора в силу закону (правонаступництво, виконання зобов'язання за боржника поручителем, майновим поручителем або іншою третьою особою).