А.В. Смітюх, аспірант

Одеський національний університет

ім. І.І. Мечнікова

Проблема "конфлікту проформ” у новому Цивільному кодексі України

Згідно з ч.2 ст.638 нового ЦК України договір укладається шляхом надання пропозиції однієї сторони укласти договір (оферту) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміст статей 638-646 ЦК свідчить про те, що сприйнято німецький варіант вирішення проблеми оферти та акцепту з урахуванням положень Віденської Конвенції "Про міжнародну купівлю-продаж товарів”. Втім невирішеною залишилась проблема "конфлікту проформ”.

ЦК України згадує договір приєднання (ст.634 ЦК України), умови якого встановлюються однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах (тобто проформах) та який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Згідно зі ст.630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. "Типові умови” та "договір приєднання”, як їх трактує ЦК України, є "стандартними умовами” в значенні п.2 коментаря до ст.2.19 Принципів міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, бо вони завчасно готуються для неодноразового використання і застосовуються без переговорів з іншою стороною.

Проблема "конфлікту проформ” може виникнути, якщо обидві сторони використовують різні типові умови або різні варіанти договору приєднання.

Згідно зі ст.646 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одер-жаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. З іншого боку, за ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (передала товари, сплатила гроші тощо), ця дія свідчить про її бажання укласти договір і є як би прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції про укладення договору або не встановлено законом.

Отже, виникають два запитання: Чи існуватиме договір, якщо після обміну сторонами стандартними умовами, що не збігаються, обидві сторони почнуть виконання взаємних зобов'язань так, як вони їх зрозуміли? Як визначити зміст цього договору, якщо він існує?

У разі "конфлікту проформ” є підстави для застосування водночас ст.642 та ст.646 нового ЦК України, але наслідки застосування цих норм будуть протилежними (за ст.642 договір існуватиме, бо конклюдентні дії отримувача пропозиції складатимуть акцепт, а за ст.646 договір не існуватиме, бо стандартні умови, що їх було надіслано першою стороною, становитимуть оферту, а стандартні умови іншої сторони, надіслані у відповідь, – контроферту). Якщо погодитися з тим, що договір все ж існує, новий ЦК України не містить механізму визначення його змісту.

Стаття 646 ЦК України в цьому розумінні може бути для недобросовісного боржника підставою для звернення з позовом про визнання договору неукладеним, що є, до речі, популярним у практиці господарських судів.

Норми ЦК України дозволяють зробити висновок про те, що його автори керувалися не проголошеним принципом favor contractus, сутність якого полягає у сприянні збереженню досягнутої домовленості в разі, якщо існує певна невизначеність щодо її змісту. Однак поведінка сторін свідчить про те, що на час укладення договору вони прагнули зв'язати себе зобов'язаннями.

Яскравими прикладами цього є: ч.4 ст.632 ЦК, яка дозволяє визначати ціну договору виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору, якщо ціну не можна встановити виходячи з умов договору; ст.762, яка встановлює можливість визначення розміру орендної плати з урахуванням споживчих якостей об'єкта найму, якщо розмір плати не встановлено договором. Ці та інші подібні механізми ЦК України захищатимуть домовленість сторін від намагань недобросовісних боржників визнати договір неукладеним.

Автори Принципів УНІДРУА слушно зауважують, що "…якщо сторони, як це часто відбувається на практиці, посилаються на типові умови більш-меньш автоматично, наприклад – при обміні друкованими бланками замовлення та підтвердження, що містять на зворотній стороні відповідні умови, звичайно вони не усвідомлюють невідповідностей між своїми типовими умовами. У такому разі нема підстав дозволяти сторонам згодом оспорювати саме існування договору…”.

Стаття 2.22. Принципів УНІДРУА (Конфлікт проформ) є яскравим втіленням принципу favor contractus, бо вона запобігає визнанню договору неукладеним у досить поширеній ситуації укладення договору шляхом обміну типовими проформами. Зміст такої домовленості визначається відповідно до доктрини "нокауту” (the "knock-out” doctrine): договір вважається укладеним на умовах, що їх сторони прямо погодили (e.g. – ціна, об'єкт договору, строки), та на тих умовах стандартних проформ, які збігаються. Інші умови не беруться до уваги, тобто "нокаутуються”. Доктрина "нокауту” покладає на суддів тягар визначення умов, що збігаються, або нокаутуються, але призводить до більш справедливих результатів, ніж доктрина "останнього пострілу” (the "last shot” doctrine), за якою договір вважається укладеним на умовах, що їх надіслано останніми (тобто проформа однієї сторони є офертою, проформа другої – контрофертою, дії першої сторони – конклюдентним акцептом оферти другої сторони), бо ця доктрина стимулює недобросовісних осіб до певних перед-договірних "маневрів” із тим, щоб забезпечити укладення договору саме на їх умовах.

Отже, враховуючи досвід Принципів УНІДРУА – найсучаснішого акта у сфері договірного права, слід доповнити новий ЦК України статтею такого змісту:

"Конфлікт типових умов або договорів приєднання.

Якщо обидві сторони після обміну пропозиціями укласти договір на умовах приєднання або з посиланням на типові умови, що не збігаються, починають здійснювати дії, зазначені в обох пропозиціях, договір вважається укладеним на прямо погоджених сторонами умовах та на типових умовах (умовах договорів приєднання), що збігаються”.