Л.В. Красицька, канд. юрид. наук,

начальник кафедри цивільного права

та цивільного процесу

Донецький інститут внутрішніх справ

МВС України

Колективна власність: проблеми цивільно-правового та господарсько-правового регулювання

Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні обумовлюють реформування всіх сфер суспільного життя, у тому числі й відносин власності. Відносини власності завжди мали важливе значення в системі цивільно-правового регулювання. Визначення таких понять, як "форма власності”, "право власності”, були і залишаються предметом наукового осмислення. Як зазначає Я.М. Шевченко, право власності в його значенні для суспільства виходить далеко за рамки інтересів окремої особи, а визначення форм власності як для суспільства в цілому, так і для окремих осіб має, без сумніву, вирішальне значення. Тому навколо нього й концентруються полюси всіх спорів, які так чи інакше виникають у суспільстві.

Сьогодні аксіомою є положення, що власність – це економічна категорія, і саме це не викликає заперечень ні у юристів, ні в економістів. Стосовно трактування понять "форма власності” і "право власності” існують різні підходи. Так, Є.О. Суханов зазначає, що форми власності (присвоєння) – це різні способи закріплення належності матеріальних благ конкретним суб'єктам (учасникам) економічних відносин. Він також стверджує, що форми власності є не юридичними, а економічними поняттями. Ю.С. Червоний вказує, що економічні форми власності, передбачені Конституцією України (державна, комунальна, приватна), опосередковуються п'ятьма правовими формами: правом державної власності, правом комунальної власності, правом приватної власності, правом колективної власності, правом спільної власності. Під формою права власності слід розуміти певний правовий режим майна.

Конституція України закріплює три економічні форми власності: державну (ст.41), комунальну (ст.142, 143) та приватну (ст.41). Водночас Закон України "Про власність” у ч. 4 ст. 2 передбачає, що власність в Україні має такі форми: приватна, колективна, державна. Отже, можна констатувати, що поняття "колективна власність” не знайшло законодавчого закріплення в Конституції України.

Питання про можливість існування колективної форми власності викликало в літературі дискусії. Так, Я.М. Шевченко, виступаючи проти існування колективної власності, вказує, що колектив – це сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товариством, колективним підприємством тощо). Інакше кажучи, фактично особи, які складають колектив, діють самі по собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські функції, що аж ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вираженими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створеного окремими людьми господарського товариства, колективного підприємства тощо. Отже, так звана колективна власність – це власність юридичних осіб. Деякі вчені (Ю.С. Шемшученко, В.І. Семчик, В.З. Ярчук) відстоюють позицію, що право колективної власності існує (Право України. – 1996. – № 1. – С.5-30).

Ця позиція знайшла втілення в Господарському кодексі України, ст. 93 якого передбачає поняття підприємства колективної власності.

Слід зазначити, що в новому Цивільному кодексі України не закріплено поняття "право колективної власності”. Відповідно до ч.1 ст.325 ЦК України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Аналогічна позиція відображена і в ряді інших нормативних актів. Так, Земельний кодекс України в ч.3 ст.78 зазначає, що земля в Україні може бути в приватній, комунальній і державній власності, а суб'єктами права власності на землю відповідно до ст.80 Земельного кодексу України є громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності. Цивільний кодекс Російської Федерації у ст.212 передбачає, що в Російській Федерації визнаються приватна, державна, муніципальна та інші форми власності. Отже, на законодавчому рівні в ЦК Російської Федерації право колективної власності не визначене також.

Вбачається, що право колективної власності чітко не окреслює суб'єкта власності, право власності стає "безсуб'єктним”, чого не може бути щодо можливості реалізації правомочностей власника. Таким чином, сьогодні стає реальністю трансформування права колективної власності в право приватної власності юридичних осіб. Саме такий шлях обрано в новому Цивільному кодексі України, що, на наш погляд, усуне суперечності стосовно визначення форм власності таких суб'єктів господарської діяльності, як господарські товариства, кооперативи тощо.