О.М. Мельник, канд. юрид. наук,

провідний наук. співробітник

Національний університет внутрішніх справ

Суб'єкт права інтелектуальної власності в Україні

Президент України в Посланні до Верховної Ради України зазначав, що інтелектуальний потенціал, наука, високі технології мають значний вплив на розвиток сучасної постіндустріальної цивілізації. Вони виводять на вершину економічного розвитку не тільки окремі галу­зі, а й цілі країни, створюють умови для формування в людей високих суспільних цінностей. Україна має адекватно реагувати на ці процеси, ефективніше використовуючи значний науково-технічний потенціал та йо­го конкурентні переваги.

Для успішного розвитку творчої діяльності і нарощування інтелек­туального потенціалу необхідно розробити і втілити в життя низку комплексних заходів, в яких не останню роль мають відіграти правові.

Стратегічно найбільш важливим таким правовим заходом є проголо­шення в законодавстві України про інтелектуальну власність права інте­лектуальної власності на досягнутий творчий результат в усіх випадках його створення з усіма наслідками, що з нього випливають.

Патентні закони України чітко й однозначно проголошують право власності на результати науково-технічної творчості. Проте проблема полягає в тому, хто визнається суб'єктом права власності на творчий результат. В Україні як і в багатьох країнах світу приблизно понад 80-90 % власниками об'єктів права інтелектуальної власності стають робо­тодавці.

Митці – люди, які своїм інтелектом, трудом, енергією, твор­чим натхненням створюють об'єкти інтелектуальної власності, накопичу­ють інтелектуальний капітал, у своїй переважній більшості майнових прав на створені ними інтелектуальні досягнення, які часто є гордістю нації, не мають. Вони в них відібрані відповідно до закону. Позбавлення майнових прав творців є відвертою несправед­ливістю, адже творець позбавляється саме тих /майнових/ прав, ради яких він у більшості випадків створює об'єкти інтелектуальної власності, створює з метою поліпшення свого власного та своїх близьких добробуту. Ставлення держави, Закон має належним чином стимулювати тво­рчість.

Творці, які є працівниками роботодавця, можуть укладати з ним договір, який передбачав би права й обов'язки сторін стосовно об'єкта інтелек­туальної власності, створеного в порядку виконання трудового договору, і в якому за чинним законодавством України про інтелектуальну власність ма­йнові права на зазначений об'єкт належать роботодавцю. Новий Цивіль­ний кодекс дещо виправив цю ситуацію. У ст. 429 він проголосив, що ма­йнові права на об'єкт інтелектуальної власності, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать творцеві й роботодавцеві спі­льно. Зроблено крок назустріч інтересам творця.

Світовий досвід показує, що визнання за творцем права Влас-ності на створений ним об'єкт, істотно піднімає рівень творчої активності як в кількісному, так і в якісному значенні.

Отже,длярадикальногопіднесеннятворчої активності інтелекту­альної діяльності і, як наслідки, прискорення соціально-економічного прогресу треба визнати право інтелектуальної власності на її об'єкт незалежно від умов його створення. Творець – єдиний власник свого творіння, винятком з цього загального правила може бути лише визнання права власності за державою у випадках, визначених зако­ном.

У зв'язку з визнанням творця суб'єктом права інтелектуальної вла­сності на створений ним об'єкт незалежно від умов його створення від­падає необхідність поділу їх на службові і не службові.

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність, як і новий ЦК, не визнають державу суб'єктом права інтелектуальної власно­сті, хоча ніхто не стане заперечувати, що вона таким може бути. Дер­жава може одержати це право за спадкоємством. Чинне законодавство, у тому числі і новий ЦК, не містять відповіді на запитання, кому нале­жить право інтелектуальної власності на її об^'єкт, строк правової охо­рони якого сплив, але він ще не втратив свого потенціалу. Нічи­їм визнається об'єкт права інтелектуальної власності, на який з тих чи інших причин правова охорона припинилася достроково, у нього немає власника. Наш законодавець нібито й гордиться тим, що такий об'єкт може використовувати будь-хто без будь-якого дозволу і виплати винагороди за йо­го використання, навіть якщо це цінний об'єкт права інтелектуа­льної власності. З одного боку, проголошуємо інтелектуальну власність найціннішим капіталом суспільства, а з іншого – відмовляємося від цього капіталу.

Ті ж наслідки настають, коли патент на об'єкт промислової влас­ності визнається недійсним, але при цьо­му сам об'єкт може зберігати свою цінність.

Напрошується висновок, що в усіх наведених та інших випад-ках суб'єктом права інтелектуальної власності має стати держава, про це закон повинен проголосити чітко і однозначно. Який орган центрального управ­ління має стати суб'єктом державної власності на творчі результати є справою держави. Ним міг би стати Фонд інтелектуальної власності чи Державний департамент інтелектуальної власності. Але це питання пра­вової техніки.

Суспільство повинно усунути будь-які перешкоди творчій ініціативі і діяльності. Творець має бути абсолютно вільним у своєму творчому процесі і впевненим у тому, що його творча праця буде належним чином оцінена суспільством. Однією із форм такої суспільної оцінки стане визнання за творцем права власності на його творчий результат.