О.П. Підцерковний, канд. юрид. наук, доцент

Одеський національний ун-т

ім. І.І. Мечникова

Недоліки ПРАВА ВЛАСНОСТІ згідно з новим Цивільним кодексом України

Зміна режиму речових прав відповідно до нового Цивільного кодексу (ЦК) України не може не хвилювати вітчизняних правознавців. ЦК не вживає термін "форма власності”, залишає непоміченим поняття колективної власності, уможливлює право власності юридичних осіб публічного права. Варто проаналізувати наукові і практичні аспекти цих новел.

Ігнорування категорії "форма власності”, підміна його поняттям "суб'єкт права власності” (ст. 318 ЦК) виявляє розрив між установленнями ЦК і Конституцією України, яка в ст. 49 і 86, п. 5 ст. 116 оперує поняттям "форма власності”. У ній говориться не тільки про рівність суб'єктів права власності перед законом (ст. 13), але й про рівність умов розвитку всіх форм власності (п. 5 ст. 116).

Такий найважливіший закон, як ЦК, не може ухилятися від розкриття зазначеного в Конституції терміна "форми власності”. Гос-подарський кодекс України (ГК) частково виправляє цю помилку, декларуючи підприємства різних форм власності, але цього недостатньо – потрібні доповнення і уточнення. Зокрема, визначенню поняття "форми власності” необхідно надати об'єктивного змісту, тобто зіставити з фактичною, а не юридичною можливістю володіти річчю. У цьому сенсі варто говорити про приватну, колективну і державну власність. До приватного відноситься власність фізичних осіб і заснованих ними юридичних осіб. До колективного – власність Українського народу, власність територіальних громад і інших колективів, де є рівність членів. До державного – власність держави.

Ігнорування з боку ЦК конструкції колективної власності означає, що зрівненими в правовому статусі виявляються глибоко різ-ні за функціональною структурою та організаційним станом юридичні особи з одним і декількома засновниками. Не можна погоджуватися з думкою про те, що конструкція колективної власності затверджує концепцію подвійного і навіть потрійного власника. Вказівка на те, що в цьому випадку "з одного боку, власником майна визнається юридична особа, а з іншого боку – колектив”, не може служити вагомим аргументом. Підтвердженням цьому є закріплені в Конституції і новому ЦК повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування (які є, як відомо, юридичними особами) по здійсненню прав власника від імені Українського народу (ч. 2 ст. 324 ЦК), а також повноваження органів місцевого самоврядування по здійсненню права комунальної власності від імені територіальної громади (ч. 2 ст. 327 ЦК). У відносинах колективна власність – створена колективом юридична особа спостерігається та ж природа, що і у взаємозв'язках: власність Українського народу – органи державної влади і місцевого самоврядування; комунальна власність (власність територіальної громади) – органи місцевого самоврядування.

Однак колективній власності необхідно додати нову якість у порівнянні з Законом "Про власність” 1991 р. На неї орієнтує Господарський кодекс, коли називає підприємствами колективної форми власності кооперативи, підприємства громадських та релігійних організацій і т. ін. (ст. 93). Це дозволяє зробити висновок – колективна власність характеризує належність визначеного майна групі осіб, коло яких визначене в установчих документах юридичної особи. Створена колективом юридична особа здійснює від його імені права власника, причому жоден із членів цього колективу не може мати статутних переваг перед іншими членами щодо права на управління юридичною особою. Така якість істотно відрізняє колективну власність від спільної, де управління не можливе без загальної згоди співвласників, а також від власності юридичних осіб зі спільним засновниц-твом (наприклад, від господарського товариства), де розмір внеску засновника є критерієм обсягу його прав на управління юридичною особою. У цьому світлі колективна власність повинна бути закріплена в ЦК для усіх, у тому числі для негосподарюючих суб'єктів.

Встановлення нового ЦК про право приватної власності юридичної особи (ст. 325 ЦК) виявляє суттєвий недолік щодо поділу юридичних осіб на юридичні особи приватного права і юридичні особи публічного права (ч. 2 ст. 81 ЦК).

Подібна композиція понять з неминучістю призводе до парадоксального висновку – суб'єктами права приватної власності стають юридичні особи публічного права. Більш того, у ст. 329 ЦК зауважено, що "юридична особа публічного права набуває право власності … на підставах, не заборонених законом”. Такий підхід не є прийнятним.

Якщо розглядати все майно, закріплене за державними (комунальними) організаціями, як належне їм на праві власності, тим більше приватної, то виникає сумнів у правомірності обмеження прав таких юридичних осіб на розпорядження майном з боку органів державного (місцевого) управління. Адже конструкція права власності виходить з верховенства прав власника, у повноваження якого не можуть втручатися інші особи (ст. 316 ЦК). Для юридичних осіб публічного права це означає повноправне вирішення долі балансового майна органами (дирекцією) такої юридичної особи. Стають нелегітимними сьогоднішні повноваження державних органів щодо дачі згоди на відчуження чи передачу в оренду основних засобів, закріплених за державними організаціями. Це не відповідає життєвим реаліям.

Нині державне чи комунальне майно практично в повному обсязі розподілено між тими чи іншими організаціями (підприємст-вами). Не можна допустити, що б право державної і комунальної власності було повсюдно припинено. Власність юридичних осіб публічного права може виникати в прямо встановлених законом випадках.

Пропозиції по удосконалюванню конкретних норм ЦК:

1. Частину 1 ст. 325 ЦК викласти в наступній редакції: "Суб'єктами права приватної власності є фізичні особи і юридичні особи приватного права”

2. У ч. 1 ст. 329 ЦК слова "не заборонених законом” замінити на слова "прямо передбачених законом”.

3. Доповнити ст. 316 ЦК частиною другою:

"2. Власність в Україні виступає в наступних формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності мають рівні умови розвитку”.

4. Доповнити ЦК новою статтею 327-1 наступного змісту:

"327-1. Право колективної власності.

1. У колективній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить колективу, що утворив юридичну особу на засадах рівноправ'я.

2. Управління майном, що є у колективній власності, здійснює утворена колективом юридична особа”.