В.М. Самойленко, канд. юрид. наук, доцент

Чернігівський державний інститут

економіки і управління

Чи потрібний Господарський кодекс України?

Нарешті сталося те, чого так довго очікували "господарники” і проти чого так довго боролися "цивілісти” – прийнято Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України. Настав кінець довгому протисто­янню вчених двох шкіл, і всі ми повинні сприйняти це як факт, як даність. Час припинити дискутування та почати знаходити точки зіткнення інтересів, оскільки і ми – цивілісти, і вони – гос­подарники, працюють на нашу неньку Україну, бажаючи, щоб вона зайняла пристойне місце в світовому співтоваристві.

Незважаючи на усвідомлювану необхідність процесів, що відбува­ються на правовому полі нашої держави, все ж таки не можна не зупинитися на тих положеннях Господарського кодексу України (далі ГКУ), які ви­кликають більше запитань, ніж дають відповідей. Так, у ст.20 ГКУ окрім спо­собів захисту, які зазначені в ст. 16 нового Цивільного кодексу України (­далі ЦКУ) названий і такий, як застосування штрафних санкцій, наявність яких і раніше мала місце, наприклад, у ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів”, але в той же час за ст.241 ГКУ штраф – це і вид адміністративно-господарських санкцій. Теорією ж цивільного права штраф розглядається як майнова (грошова) санкція за цивільно-правове правопорушення у випадках, передбачених законом, а також як вид неустойки, тобто способу забезпечення виконання зобов'язання. Далі в ст. 20 ГКУ мова йде про такий спосіб захисту, як застосування оперативно-господарських санкцій, суть яких зводиться до можливості односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, яка за ст. 525 ЦКУ допускається, якщо це передбачено договором або законом, а за ст. 235 ГКУ – тільки договором, що в корені невірно. Так, наприклад, у ст. 848 ЦКУ передбачено право підрядника відмовитися від договору, якщо замовник не замінить недоброякіс-ний або непридатний матеріал, вказівки про спосіб виконання роботи. До речі, у ГКУ нічого не сказано і про можливість сторін на притримання (ст. 855 ЦКУ).

Не все зрозуміло і відносно суб'єктів господарювання. Так, у ст.2 ГКУ зазначено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання. Чи означає це, що на вказаних осіб (споживачами можуть бути як громадяни-підприємці, так і громадяни-непідприємці) розповсюджується дія ЦКУ? Мабуть, що так, але вони в той же час не названі в ст. 55 ГКУ серед суб'єктів господарювання. Те ж саме можна сказати і про громадські організації.

Ні в кого не повинна викликати заперечень теза про те, що права власності та інші речові права займають провідне місце в системі цивільного законодавства і є прерогативою науки цивільного права. Професор О.А.Пушкін писав, що наявне в цивільному законодавстві визначення права власності повинно бути відправним і для інших галузей законодавства. А в ст. 55, 133, 136, 137 і 138 ГКУ ми читаємо про такі речові права, як право господарського відання, право оперативного управління та право оперативного використання майна. Якщо два перших речових права (існування яких я вважав би доцільним і в новому законодавстві, так як це зроблено у ЦК РФ) закріплені хоча б діючим цивільним законодавством, то право оперативного використання – це вже надбання господарників. Поняття права господарського відання та оперативного управління розкривається, відповідно, у ст. 136 і 137 ГКУ, а визначення такого нового речового права, як оперативне використання, на превеликий жаль, у ст. 138 ГКУ нема.

Питання про відносини між засновником юридичної особи і самою юридичною особою, на мій погляд, у новому цивільному за-конодавстві зовсім не вирішено. Якщо виходити з центрального по-стулату цивільного права про юридичну рівність учасників цивільних правовідносин (ст.1 ЦКУ), то фізична особа, яка заснувала мале при-ватне підприємство, з моменту державної реєстрації ніякої правової підстави для керування його подальшою діяльністю не має. Так, мо-жна говорити про те, що засновник може внести зміни в статут юри-дичної особи, перереєструвати його і цим буде проявлятися його вплив. Але без права господарського відання, оперативного управ-ляння чи такого поняття, як дочірня юридична особа, все ж не видно юридичної залежності створеної юридичної особи від засновника. Тому таке існування речей викликає подвійне ставлення: з одного боку, як мені вважається, господарники вторглися на чужу територію, а з іншого, хоч таким чином вирішили це питання.

Підтвердили науковці-господарники і відому тезу про те, що нове – це добре забуте старе, розкриваючи поняття підприємства колективної власності, як такогзо, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). По-перше, такої форми права власності Конституція України не включає, як і новий ЦКУ, і якщо положення ЦКУ господарникам ще можна проігнорувати, то навряд чи це можна робити з Основним Законом. По-друге, якщо колективне підприємство діє на основі колективної власності засновника (ст.93 ГКУ), то виникає питання – а де ж тут колектив? І взагалі, чим відрізняється право колективної власності від права спільної власності? Чи може все тут просто – слово знайоме або просто подобається?

Наприкінці хотілося би зауважити, що таких положень у ГКУ ще достатньо, але на них за браком місця не можна зупинитися. У той же час, на мій погляд, нічого страшного не відбувається, бо нідерландські цивілісти працюють над цивільним законодавством не одне десятиріччя, то ж будемо і ми так робити, але тільки за умови узгодженості та координації наших зусиль.