§ 2. Поняття кримінального процесу

 Поняття "кримінальний процес” походить від латинських criminalis — тобто злочинний, та ргосеssus — проходження, просування вперед. Ці слова у сполученні набувають іншого, трохи відмінного від буквального змісту: провадження з притягнення до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин. У цьому аспекті як синонім вживається "кримінальне судочинство”.

 Поняття "кримінальний процес” вживається у кількох значеннях.

 Перше значення пов'язано з розумінням кримінального процесу як особливого виду державної діяльності.

 Друге значення обумовлено тим, що кримінально-процесуальна діяльність, будучи врегульованою правом, має своєю правовою основою кримінально-процесуальне право або галузь права як сукупність правових норм, що регулюють вказану діяльність.

 Третє значення терміну — наука кримінального процесу або одна з галузей юридичної науки, яка становить систему понять, уявлень, поглядів та ідей, що розкривають сутність кримінального процесу, закономірності його виникнення та розвитку.

 І, останнє: слід розрізняти кримінальний процес як науку і як навчальну дисципліну, що вивчається у закладах юридичного профілю.

 Кримінальний процес є засобом захисту від злочинних посягань на державний та суспільний лад, правопорядок, права та інтереси громадян.

 Кримінальний процес — це врегульована законом діяльність органів розслідування, прокуратури та суду з розслідування і вирішення кримінальних справ, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винного та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був підданий справедливому покаранню і ніхто з невинних не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений. У цій діяльності беруть участь громадяни, громадські організації та колективи трудящих, які реалізують свої права та виконують обов'язки.

 Виконанню цих завдань служить весь порядок провадження у кримінальній справі, яке визначається Конституцією України, КПК та іншими законами.

 Важливо підкреслити, що кримінальний процес — це один з видів державної діяльності. Саме держава через органи здійснює боротьбу зі злочинністю, охороняє від злочинних посягань конституційний лад, соціально-економічні, політичні та особисті права та свободи громадян, права та законні інтереси юридичних осіб. Цю діяльність здійснюють державні органи та посадові особи в силу наданих їм повноважень. Вони наділені необхідною владою та при наявності законних підстав можуть застосовувати заходи державного примусу.

 Кримінально-процесуальну діяльність можуть здійснювати лише ті державні органи, які на це уповноважені законом: суд, прокурор, слідчий, орган дізнання та інші. Рішення, прийняті ними в межах своїх повноважень, обов'язкові для виконання всіма установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Вирок суду проголошується іменем держави (ст. 124 Конституції України) і є обов'язковим для виконання нарівні з законом.

 Органи розслідування, прокуратури та суду спираються на підтримку громадськості, взаємодіють з нею. Представники громадських організацій та трудових колективів можуть брати участь у кримінальному процесі у визначених законом формах. Ця діяльність представників громадськості, а також громадян, які беруть участь у кримінальному процесі, сприяє успішному виконанню органами держави їх функцій. Представники громадськості, окремі громадяни, які беруть участь у кримінальному процесі, позбавлені владних повноважень. Їх діяльність має істотне значення, але в цілому носить допоміжній характер.

 Порядок провадження у кримінальній справі називають ще процесуальною формою діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі. Він передбачає коло державних органів та посадових осіб, їх права та обов'язки з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ; коло учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у справі, їх процесуальне становище; послідовність та умови проведення окремих слідчих та судових дій та їх зміст. Все це у своїй сукупності утворює процесуальну форму, яка має велике значення для правильного вирішення завдань кримінального судочинства.

 Кримінально-процесуальному порядку притаманні послідовний демократизм і гуманізм, характерні для правової держави.

 Специфічні завдання кримінального процесу відрізняють його від інших видів державної діяльності. Кримінально-процесуальна діяльність виникає та здійснюється лише у зв'язку зі злочином, який відбувся або готується, при виявленні ознак злочину. Лише тоді, коли постає питання про можливість кримінальної відповідальності за діяння, що заборонене кримінальним законом, може мати місце кримінально-процесуальна діяльність, а органи розслідування, прокуратури та суду одержують право реалізовувати свої кримінально-процесуальні повноваження, здійснювати процесуальні дії.

 Процесуальна форма гарантує додержання вимог повноти, всебічності та об'єктивності розслідування справ про злочини, постановлення законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

 Додержання процесуальної форми забезпечує виховний вплив судових процесів. Зокрема, лише відкритий, прилюдний розгляд та вирішення кримінальних справ за участю підсудних, а у необхідних випадках і представників громадськості, шляхом безпосереднього розгляду судом всіх необхідних доказів, публічного обговорення учасниками процесу результатів проведеного дослідження та оголошення вироку, а також виконання всіх інших вимог процесуального закону можуть забезпечити успішне здійснення виховних та превентивних функцій суду.

 Встановлена законом процесуальна форма гарантує права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, в тому числі обвинуваченого (підсудного), потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, свідків, експертів та ін. Успішна реалізація передбачених процесуальним законом прав всіх цих осіб та сумлінне виконання ними покладених на них обов'язків є найважливішими гарантіями здійснення завдань кримінального судочинства, а отже, і завдань правосуддя в цілому.

 Використання особами, які беруть участь у справі, наданих їм прав у процесі, додержання цих прав особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і судом, наслідки, передбачені законом у разі порушення цих прав та невиконання зобов'язань, утворюють систему процесуальних гарантій. Так, одним з найважливіших суб'єктів процесуальної діяльності є обвинувачений. З метою досягнення завдань правосуддя він наділений широкими правами, що утворюють у сукупності право обвинуваченого на захист. Для його реалізації закон наділяє обвинуваченого реальними можливостями захищатися від висунутого обвинувачення і в той же час гарантує дійсне втілення в життя цих можливостей у кожній конкретній справі. Гарантіями цього є, зокрема, вимоги закону про обов'язкове повідомлення слідчим або особою, що проводить дізнання, суті обвинувачення, за яким дана особа притягується до кримінальної відповідальності (ст. 140 КПК), обов'язок слідчого допитати обвинуваченого негайно після пред'явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК), ознайомлення обвинуваченого з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього слідства (ст. 218 КПК), вручення підсудному копії обвинувального висновку не пізніше як за тридобовий строк до дня розгляду справи у судовому засіданні (статті 254, 286 КПК), обов'язок суду допустити обраного підсудним захисника або призначити захисника, якщо того вимагає підсудний (ст. 45 КПК), тощо. Система процесуальних гарантій забезпечує реальне втілення у життя прав і законних інтересів усіх учасників кримінального процесу та всіх осіб, що беруть участь у справі, і тим самим є загальною гарантією правосуддя з кримінальних справ.

 Таким чином, найважливішими елементами, які утворюють поняття кримінального процесу, є: 1) діяльність органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, — органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, яка полягає у розслідуванні, розгляді та вирішенні кримінальних справ; 2) демократичні принципи, які повинні лежати в основі організації та діяльності вказаних органів; 3) завдання, що вирішуються ними; 4) процесуальна форма їх діяльності.

 Крім органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, тобто основних суб'єктів процесу, в кримінальному судочинстві беруть участь й інші особи. До них належать обвинувачений та його захисник, потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач, представники їх інтересів та інші особи. Однак в основі кримінального процесу лежить діяльність органів, на які законом покладена боротьба зі злочинністю, органів, що ведуть кримінальний процес. Ця діяльність є найважливішим обов'язковим елементом кримінального судочинства в цілому. Саме у зв'язку з нею учасники кримінального процесу та інші особи, що беруть участь у справі, реалізують свої права та виконують покладені на них обов'язки. Вирішальне значення діяльності органів розслідування, прокуратури та суду в кримінальному судочинстві служить підставою для включення її як елементу у визначення поняття кримінального процесу.

 При здійсненні покладених на них обов'язків і реалізації прав з розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ вказані державні органи вступають між собою та з іншими суб'єктами процесуальної діяльності у певні, передбачені процесуальним законом відносини — процесуальні правовідносини. Зокрема, між органом і особою, що проводить дізнання, та слідчим виникають відповідні процесуальні відносини не лише в ході провадження оперативно-розшукових та слідчих дій у справі, по якій провадження попереднього (досудового) слідства є обов'язковим, але і після передачі цієї справи слідчому.

 Іншого характеру процесуальні відносини виникають між органом дізнання і прокурором, слідчим і прокурором у ході здійснення нагляду за додержанням законів при розслідуванні кримінальних справ. Певні процесуальні відносини виникають також між вказаними органами і судом. Кожний з цих суб'єктів кримінально-процесуальних відносин має передбачені законом обов'язки, яким відповідають конкретні права іншого суб'єкта цих правовідносин.

 Суб'єкти процесуальних відносин, що розглядаються, здійснюють певні владні повноваження стосовно інших осіб, які беруть участь у справі: обвинуваченого, свідків, експертів, перекладачів та ін. Ці повноваження включають застосування у разі необхідності заходів процесуального примусу щодо вказаних осіб. Так, слідчий, при наявності достатніх доказів причетності певної особи до вчинення злочину, виносить постанову про притягнення її як обвинуваченого у справі і може застосовувати до неї один з передбачених законом запобіжних заходів або винести постанову про усунення її від посади. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового розгляду, спрямовуючи його на встановлення істини у справі, а також вживає заходів до підтримання належного порядку в залі судового засідання.

 Всі владні повноваження суб'єктів, що ведуть процес, регулюються кримінально-процесуальним законодавством. Особи ж, щодо яких застосовуються заходи, що випливають з цих повноважень, користуються відповідними правами. Так, обвинувачений вправі знати суть пред'явленого йому обвинувачення, давати свідчення з приводу цього обвинувачення та заявляти клопотання про витребування та приєднання до справи необхідних доказів, подавати скарги на дії слідчого та особи, яка проводить дізнання, та заявляти відводи. З цього випливає, що між органами, які ведуть процес, та іншими суб'єктами процесуальної діяльності також виникають процесуальні відносини. Вони пов'язані з багатогранною діяльністю органів по боротьбі зі злочинністю та виникають лише в результаті цієї діяльності. Ось чому саме діяльність вказаних органів і складає основний зміст кримінального процесу.