М.В. Руденко, д-р юрид. наук, професор

Академія прокуратури України

РОЛЬ ПРОКУРАТУРИ У РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ ГОСПОДАРСЬКОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ

Для прокуратури, яка, згідно з п.9 Перехідних положень Конституції України, продовжує здійснювати нагляд за додержанням і застосуванням законів у державі, важливе значення мають положення ст.ст. 19-20 Господарського кодексу України (державний конт-роль та нагляд за господарською діяльністю; захист прав суб'єктів господарювання та споживачів), а також приписи пункту 3 ст. 5 цього Кодексу, відповідно до якого суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Отже, з прийняттям Господарського кодексу України у прокурорів з'явились нові й досить важливі повноваження, пов'язані зі зверненням із позовом до господарського суду на захист порушених інтересів держави або громадянина, що є специфічною формою впливу на економічні процеси, спрямовані на додержання законності в господарській діяльності. Це має велике як теоретичне, так і практичне значення.

Звернення прокурора до господарського суду – це правовий засіб його реагування на встановлені порушення закону в процесі здійснення наглядових заходів у таких сферах господарської діяльності, що окреслені в п.3 ст.19 Господарського кодексу:

– збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин – за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

– фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин – за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

– цін і ціноутворення – з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

– монополізму та конкуренції – з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

– земельних відносин – за використанням і охоронною земель;

– водних відносин і лісового господарства – за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

– виробництва і праці – за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю;

– за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою;

– за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

– споживання – за якістю і безпекою продукції та послуг;

– зовнішньоекономічної діяльності – з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

Слід звернути увагу на положення ст.20 Господарського кодексу України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Прогресивними є положення цієї норми про те, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

– визнання наявності або відсутності прав;

– визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

– відновлення становища, яке існувало до порушень прав і законних інтересів суб'єктів господарювання;

– припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

– присудження до виконання обов'язку в натурі;

– відшкодування збитків;

– застосування штрафних санкцій;

– застосування оперативно-господарських санкцій;

– застосування адміністративно-господарських санкцій;

– установлення зміни і припинення господарських правовідносин;

– іншими способами, передбаченими законом.

Якщо взяти до уваги ці нормативні положення, а також вимоги п. 2 ст.121 Конституції України (представництво прокурором інтересів держави або громадянина в суді), то слід дійти висновку, що прокурор таки може здійснювати представництво в господарському суді інтересів юридичних осіб усіх форм власності, але за обов'язкової умови: якщо ці інтереси повністю чи частково збігаються з інтересами держави. Тут же необхідно додати, що прокурори подають до місцевого господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності (абз.1 п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 09.04.1999 р.). Іншими словами, прокурор є процесуальним представником і захисником державних інтересів і саме їх він в першу чергу відстоює. Однак, якщо ці інтереси збігаються з інтересами юридичних осіб будь-якої форми власності, то прокурор автоматично захищатиме й інтереси цих юридичних осіб.

Необхідно також звернути увагу на такі аргументи, висловлені в юридичній літературі на користь зазначеної тези. По-перше, коли йдеться про відновлення справедливості, то підтримка прокурором законних вимог навіть приватного підприємства може бути в інтересах держави. По-друге, подання прокурором позову в інтересах юридичних осіб – це реалізація його загально-наглядового повноваження, тобто повноваження, яке відноситься до функції нагляду за додержанням і застосуванням законів, яку прокуратура продовжує виконувати в перехідний період відповідно до п.9 Перехідних положень Конституції України. Отже, конституційне право прокурора – представляти інтереси громадянина і держави в суді – тягне за собою і його право визначати, чи існує інтерес держави в конкретному випадку (у разі, коли діяльність суб'єктів господарювання суперечить законодавству).

Останнім часом у нашій країні спостерігається активізація роботи в сфері прокурорського нагляду як державної діяльності по правовому регулюванню економіки. А це дозволяє визнати при визначенні стратегії участі прокуратури в правовому забезпеченні ринкових реформ пріоритетним способом реалізації її конституційних повноважень позовну форму захисту порушених прав та інтересів. Таке концептуальне визначення політики прокурорської діяльності більш адекватно відповідає правилам вільного підприємництва, запобігає необґрунтованому втручанню адміністративними методами в економічну діяльність суб'єктів господарювання.