В.І. Борисова, канд. юрид. наук, доцент

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого

Основні положення нового Цивільного кодексу України

  Цивільний кодекс України (далі ЦК) – основний акт цивільного законодавства. Прийнятий 16 січ. 2003 р. він набирає чинності з 1 січ. 2004 р. і стає третім кодексом в історії кодифікації цивільного законодавства України за останні сто років. Відомо, що в цивільно-правовій сфері кодифікація є одним із основних способів систематизації (або впорядкування) законодавства. Вона полягає у прийнятті єдиного нового закону, зміст якого складають як нові норми, так і положення прийнятих раніше законів або кодифікованих актів, які з введенням у дію вказаного закону втрачають чинність.

 У вітчизняному цивільному праві існує два рівні кодифікації: загальний і спеціальний. Загальний рівень кодифікації пов'язаний із прийняттям нового ЦК України, яким охоплюються всі основні правила регулювання цивільно-правової сфери. Другий рівень кодифікації полягає в тому, що, окрім ЦК України, в Україні діють кодекси, присвячені регулюванню більш вузьких сфер особистих немайнових, майнових та організаційних відносин (Житловий кодекс, Повітряний кодекс, Кодекс торгового мореплавства тощо).

 Необхідність проведення сучасної кодифікації цивільного законодавства обумовлена цілою низкою обставин і перш за все пов'язана з кардинальним реформуванням соціально-політичного та економічного устрою, який відбувся після проголошення незалежності України і прийняття нової Конституції України.

 Принципові зміни в цивільно-правовій сфері і викликали необхідність закріплення нових засад правового регулювання цивільних відносин (особистих немайнових та майнових) за участю фізичних та юридичних осіб на основі загальновизнаних у світі засад приватного права: неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності (ст.3 ЦК України). Зрозуміло, що за таких умов положення ЦК УРСР 1963 р. перестали відповідати економічним та соціально-політичним реаліям.

 Концепція ЦК України знаменує не тільки повернення до традиційного для будь-якого нормального правопорядку поділу права на публічне та приватне. З його прийняттям затвердились би приватноправові засади в усіх сферах соціально-політичного буття держави і суспільства. Це принципово важливо, бо приватне (цивільне) право складає основу, стрижень правопорядку, який ґрунтується на ринковій організації суспільства.

  ЦК України закріпив основні засади приватноправового регулювання особистих немайнових та майнових відносин за участю не тільки фізичних та юридичних осіб, а також і за участю суб'єктів пуб-лічного права (держави Україна, Автономної Республіки Крим (АРК), територіальних громад тощо). Таким чином, ЦК України серед відносин, що ним регулюються, висуває на перше місце особисті немайнові відносини; не поділяє останні на дві групи – особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, які, за правилом, відносилися до виключних прав, і інші особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, тобто суто особисті немайнові відносини, які до останнього часу займали дуже невеликий обсяг у цивільних відносинах і розглядалися як невідчужувані нематеріальні права громадян та організацій, наприклад, честь, гідність, ділова репутація (ст.7 ЦК УРСР 1963 р.); а також вводить ознаку, що об'єднує замкнене коло цивільних відносин – юридичну рівність, вільне волевиявлення та майнову самостійність їх учасників, охоплюючи практично всі відносини приват-ного характеру, закріплює коло учасників цивільних відносин.

 Оскільки охоплювана новим ЦК України сфера відносин стосується безпосередньо кожної людини, соціально-економічних основ сфери буття суспільства в цілому, він здобуває значення в пра-вовій системі України законодавчого акта конституційного рівня.

  Основоположне значення ЦК України для системи цивільного законодавства полягає в тому, що він охоплює всі основні правила, відповідно до яких повинна здійснюватися регламентація особистих немайнових та майнових відносин. І цілком очевидно, що саме в цьому полягає стрижневе значення ЦК України в загальній системі актів цивільного законодавства України. У зв'язку з цим не випадково ч.2 ст.4 ЦК України закріплює положення про те, що актами цивільного законодавства можуть визнаватися й інші закони, але за умови, що останні повинні прийматися відповідно до Конституції України та ЦК України. Якщо ж суб'єкт законодавчої ініціативи подав до Вер-ховної Ради України (далі ВР України) проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, то він зобов'язаний од-ночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Таким чином забезпечується усталеність, стабільність і непорушність ЦК України, відбувається запобігання ситуаціям, коли законами цивільні відносини можуть врегульовуватися по-іншому, в порівнянні з ЦК України, що, в свою чергу, дозволить уникнути виникнення суперечностей і невідповідності нормативної основи механізму цивільно-правового регулювання основним засадам цивільного законодавства.

  Загальна концепція ЦК України досить чітко відбита в його структурі, що дає можливість забезпечити нормальне функціонування і розвиток громадянського суспільства, регулювання незалежної від держави системи відносин за участю суб'єктів приватного і публічного права. Причому суб'єкт публічного права, набуваючи статусу учасника відносин, правове регулювання яких забезпечується нормами ЦК України, по відношенню до інших суб'єктів цивільного права не набуває ніяких владних повноважень. Зокрема, коли відповідно до ст.2 ЦК України держава Україна, АРК чи територіальна громада здійснюють свій намір стати учасниками цивільних відносин, вони підпорядковуються загальному режиму правового регулювання, характерному для приватноправової сфери, тобто, як і інші суб'єкти приватного права, діють на засадах вільного волевиявлення, юридичної рівності і майнової автономії. Це ж стосується і юридичних осіб публічного права (ст.82 ЦК України).

  Важливою концептуальною засадою ЦК України є також і те, що завдяки йому відбулося законодавче втілення чи не найважливішої ідеї Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Приватні права та інтереси людини за ЦК України мають пріоритет перед іншими учасниками цивільних відносин. У зв'язку з цим змінився і концептуальний підхід ЦК України до визначення людини як фізичної особи, чим підкреслено її статус як захищеного законом пріоритетного суб'єкта врегульованих його нор-мами відносин. Поява в ЦК України Книги другої "Особисті немайнові права фізичної особи” підкреслює ту увагу, яку приділяє вітчизняний законодавець людині.

ЦК України має традиційну для України пандектну систему і сконструйований за так званим "книжним” принципом: Книга перша – Загальні положення; Книга друга – Особисті немайнові права фізичної особи; Книга третя – Право власності та інші речові права; Книга четверта – Право інтелектуальної власності (стосується особливої сфери цивільних відносин, пов'язаних зі створенням і використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності фізичної особи); Книга п'ята – Зобов'язальне право (охоплює широкий спектр цивільних відносин як договірної, так і не договірної сфер, яким присвячується майже 40 глав (гл. 47-83); Книга шоста – Спадкове право.

Виправданість такого прийому проглядається в більш яскравому відображенні побудови ЦК України за пандектною системою, а також в можливості більш вдало, з практичної точки зору, реалізувати ідеї Кодексу, бо для цього, перш за все, має значення, що загальні положення відокремлені і зосереджені у Книзі першій – "Загальні положення”, і стосуються вони всієї цивільно-правової сфери, а тому цілком придатні для всіх груп цивільних відносин.

Незважаючи на всеохоплюючий характер, ЦК України не передбачається як єдиний нормативний регулятор цивільних відносин. Багатоманітність останніх об'єктивно зумовлює необхідність їх регламентації, деталізації за рахунок додаткових, спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів. У самому ЦК України міститься багато відсилок до законів, якими додатково повинні регулюватися цивільні відносини. Наприклад, про вимоги до установчих документів юридичної особи (ч.1 ст.88), про державну реєстрацію юридичних осіб (ч.1 ст.89), про види цінних паперів (ч.2 ст.195) тощо. Для цього існують об'єктивні підстави.

ЦК України не ставить за мету деталізацію своїх положень до рівня вичерпного регулювання ними всього різноманіття відносин цивільно-правової сфери, бо це, перш за все, недоцільно, оскільки цивільні відносини знаходяться у постійному розвитку і враховувати ці тенденції у законодавчому забезпеченні вдосконалення їх правового регулювання тільки на рівні ЦК України неможливо. Крім того, у деяких випадках існує потреба у комплексному законодавчому вирішенні соціальних проблем, коли законодавець змушений дбати про змістовну сторону, а не про галузеву належність нормативно-правового акта, який він приймає. Зокрема, закони України стосовно приватизації державного майна носять комплексний характер і розповсюджуються не тільки на відносини приватної, але і на відносини публічно-правової сфери. ЦК України не виключає також і можливості встановлення законом правил, відповідно до яких цивільне законодавство може застосовуватися до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин (ст.1).

Так, положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання (ст.9).

При цьому принципово важливим є те, що закони України, норми яких регулюють цивільні відносини, із самим ЦК України не ототожнюються, а займають в ієрархії актів цивільного законодавства своє місце і носять залежний від Конституції України та ЦК України характер.