Розділ 26

Реабілітація у кримінальному процесі

Кримінальне судочинство ставить перед собою завдання не лише викрити і покарати винного у вчиненні злочину, але і звільнити від несправедливого обвинувачення невинного, поновити його добре ім'я та відшкодувати шкоду, протиправно заподіяну органами, що провадять процес. Інститут реабілітації у кримінальному процесі і є тим правовим засобом, за допомогою якого здійснюється вказане завдання.

Реабілітація у кримінальному процесі являє собою систему передбачених законом соціально-правових заходів, спрямованих на повне поновлення у колишніх правах громадянина, якого протиправно притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено, та відшкодування заподіяної йому шкоди.

Правовою передумовою реабілітації є норми Конституції України (статті 56 та 62), положення, закріплені у міжнародно-правових актах (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Звід принципів захисту всіх осіб, що піддані затриманню або ув'язненню у будь-якій формі), у КПК України, Законі України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” (далі — Закон України від 1 грудня 1994 року)1. Порядок застосування вказаного Закону України визначає Положення щодо застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.

Юридичними підставами реабілітації є виправдувальний вирок суду, постанова слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. На слідчого, прокурора та суд, що виніс вказані рішення, покладається обов'язок разом з копією постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи, копією виправдувального вироку направити повідомлення, у якому мають бути принесені громадянинові офіційні вибачення за протиправне притягнення до кримінальної відповідальності або засудження, а також роз'яснено порядок поновлення порушених прав. У разі смерті особи, яка реабілітується, таке повідомлення направляється її нащадкам (ст. 531 КПК, ч. 1 ст. 11 Закону України від 1 грудня 1994 року).

Зобов'язаним суб'єктом у реабілітаційних правовідносинах є не безпосередній заподіювач шкоди (державний орган або посадова особа), а саме держава в особі уповноважених нею органів.

Правочинним суб'єктом є громадянин, щодо якого винесено виправдувальний вирок суду або кримінальну справу закрито з реабілітуючих підстав.

Обсяг процесуальних прав осіб, які реабілітуються, не однаковий, оскільки реабілітуюче рішення може бути винесено на різних стадіях кримінального процесу. Однак можна виділити кілька загальних прав, якими наділяється громадянин незалежно від стадії кримінального процесу, на якій закрито кримінальну справу, і суб'єкта, що виносить таке рішення.

Особа, яку реабілітують, має право:

– знати про закриття кримінальної справи (ч. 3 ст. 214, ч. 2 ст. 248 КПК);

– оскаржити постанову (ухвалу) про закриття кримінальної справи, за винятком постанов (ухвал), винесених касаційною або наглядною інстанцією (статті 215, 2365, 354 КПК);

– бути повідомленою про порядок поновлення її порушених прав і відшкодування завданої шкоди (ст. 531 КПК, ст. 11 Закону України від 1 грудня 1994 року);

– одержати відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої протиправними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також бути поновленою у втрачених правах.

Виправданий має такі права;

– негайно після проголошення виправдувального вироку бути звільненим з-під варти у залі судового засідання;

– у триденний строк після оголошення вироку одержати його копію, у тому числі його рідною мовою або мовою, якою він володіє;

– бути повідомленим про порядок поновлення його порушених прав і відшкодування заподіяної шкоди;

- протягом семи діб з моменту проголошення вироку оскаржити у касаційному порядку мотив і підставу виправдування;

– знати про заяву і знайомитися у суді з касаційним поданням або скаргами на виправдувальний вирок суду, а також подавати на них свої заперечення, які повинні бути приєднані до справи і направлені до касаційної інстанції не пізніше трьох діб з моменту надходження;

– не пізніше ніж за три доби до розгляду справи касаційною інстанцією подавати безпосередньо у письмовій формі додаткові доводи або міркування, а також свої зауваження на скарги інших осіб і подання прокурора;

– особисто брати участь у засіданні суду, який розглядає справу у касаційному порядку;

– подавати нові матеріали;

– в разі участі у засіданні суду наглядної інстанції бути ознайомленим з протестом, а також давати пояснення;

– одержати відшкодування моральної і матеріальної шкоди, заподіяної протиправними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, а також бути поновленим у втрачених правах.

Вказані права виправданого одержують свою конкретизацію у низці норм, а саме у статтях 531, 342, 344, 347, 349, 350, 353, 358, 361, 391 та інших статтях КПК, Законі України від 1 грудня 1994 року.

При реабілітації громадянинові повинна бути відшкодована шкода, завдана внаслідок: незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відшкодуванню (поверненню) підлягають:

1) заробіток та інші грошові доходи, які громадянин втратив внаслідок протиправного притягнення до кримінальної відповідальності або засудження;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка в статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не одержав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином за надання йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Оскільки одним з основних принципів при реабілітації є повнота відшкодування заподіяної шкоди, цей перелік не є вичерпним. До інших витрат, понесених особою, яка реабілітується, і таких, що підлягають відшкодуванню, правомірно, зокрема, віднести витрати на поїздки обвинуваченого (підсудного) за викликами органів попереднього розслідування і суду, витрати сім'ї на проїзд для побачення з нею після засудження, суми, сплачені за телефонні розмови з захисником або юридичною консультацією, витрати на листування у кримінальній справі.

Шкода також може бути виражена у знесенні будинку, що належить на праві власності особі, яка реабілітується, вартості будівель на земельній ділянці, посівів, насаджень тощо. Важливо, щоб шкода причинно була пов'язана з протиправном притягненням до кримінальної відповідальності або засудженням особи, інакше вона буде відшкодовуватися вже не державою, а особою, яка безпосередньо завдала шкоду, відповідно до норм цивільного права (ст. 440 ЦК).

Крім цього, законодавство передбачає відновлення втрачених прав: відновлення на попередньому місці роботи (посаді), повернення житла, відновлення військових та інших звань, повернення державних нагород.

У разі смерті особи, яка реабілітується, право на відшкодування шкоди у встановленому законодавством порядку переходить до її нащадків. Винятком є моральна шкода. Оскільки вона має особистий характер, то її відшкодування у спадок передати не можна.

Для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив через протиправне притягнення до кримінальної відповідальності або засудження, штрафів, стягнутих для виконання вироку суду, судових витрат, сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням юридичної допомоги, та інших витрат, сплачених громадянином, особа, яка реабілітується, протягом шести місяців після направлення їй повідомлення (сповіщення) може звернутися:

1) у разі припинення провадження у справі органами дізнання і слідства, що входять у систему МВС України та СБ України, — до відповідного обласного управління та прирівняної до нього ланки;

2) у разі припинення провадження у справі слідчим прокуратури, прокурором або органом дізнання, що не входить до системи МВС України та СБ України (капітани морських суден, начальники виправно-трудових установ тощо), — до прокуратури області та прирівняної до неї ланки;

3) у разі припинення провадження у справі органами дізнання або слідства МВС України, СБ України, Генеральної прокуратури України — відповідно до цих установ;

4) у разі винесення виправдувального вироку або припинення кримінальної справи судом першої інстанції чи у касаційному або наглядному порядку — до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Встановлення такого процесуального порядку відшкодування зовсім не означає, що вказані органи не можуть з власної ініціативи визначити розмір шкоди, завданої особі, яку реабілітують. Ініціатива з боку органів попереднього (досудового) розслідування і суду ще раз підкреслює публічно-правовий характер реабілітаційних правовідносин, відповідає таким принципам судочинства, як законність, публічність, забезпечення обвинуваченому права на судовий захист, справедливість.

У місячний строк від дня звернення громадянина один з перелічених органів робить все необхідне для визначення розміру шкоди (витребує необхідні документи, робить розрахунки тощо) і виносить постанову (ухвалу), в якій з посиланням на одержані документи наводиться розрахунок, вказується остаточна сума, належна до сплати, а також викладаються інші відомості, передбачені у п. 12 Положення про порядок застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.

У разі незгоди з постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити її відповідному прокуророві або у суд у порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і посадових осіб, що порушують права громадян (статті 2481 – 24810 ЦПК). Заява про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства або прокуратури, на розсуд громадянина може бути подана до суду за місцем його проживання або за місцем перебування відповідного органу попереднього розслідування. Сторони у цих справах звільняються від сплати судових витрат.

Якщо громадянин не згодний з винесеною ухвалою суду про відшкодування шкоди, він має право оскаржити її до суду вищестоящої інстанції у касаційному порядку.

Майно, конфісковане або звернене у доход держави судом, вилучене органами попереднього розслідування, майно, на яке накладено арешт, повинно бути повернуто у натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться. Якщо повернення цього майна є неможливим, його вартість відшкодовується за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано. У разі, якщо майно було знищено, втрачено або пошкоджено під час знаходження його у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, з вимогою про відшкодування його вартості громадянин має право звернутися безпосередньо у вказані органи, а якщо неможливість повернення у натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога подається до цього органу. Якщо вимогу про повернення майна або відшкодування його вартості у беззаперечному порядку не задоволено або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду у порядку позовного провадження.

Повернути особі, яка реабілітується, житлове приміщення, що його наймала раніше ця особа і право на користування яким нею втрачено внаслідок незаконного засудження, зобов'язані місцеві органи влади і самоуправління протягом місяця від дня звернення. Якщо житло не зберіглося у натурі, протягом шести місяців від дня звернення громадянина поза чергою йому повинно бути надано у тому ж населеному пункті рівноцінне житлове приміщення з урахуванням складу сім'ї і діючих норм житлової площі.

Для поновлення на попередньому місці роботи громадянин повинен звернутися на те підприємство, в установу, організацію, де він працював до засудження або притягнення до кримінальної відповідальності. В разі ліквідації підприємства, установи, організації, скорочення посади тощо інша робота, що підходить особі, яка реабілітується, надається їй державною службою зайнятості.

Питання про відшкодування моральної шкоди вирішується за заявою громадянина з урахуванням всіх обставин справи згідно з цивільним законодавством (ст. 4401 ЦК).

З метою поновлення доброго імені громадянина на його прохання у місячний строк орган дізнання, слідчий, прокурор або суд повинні письмово повідомити про реабілітацію у трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання. Слід звернути увагу на те, що підставою доведення до відома громадськості факту невинності громадянина є його особисте прохання. Це правило пов'язано з тим, що особа, яка реабілітується, повинна сама вирішити, чи потребує захисту його право, принесе таке повідомлення користь чи шкоду її репутації.

Якщо відомості про засудження, притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, обранні щодо нього як запобіжного заходу тримання під вартою були опубліковані у пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті — його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора, суду редакція протягом одного місяця зобов'язана зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні”.