§ 3. Особливості віддання неповнолітнього до суду і судового розгляду справ про злочини неповнолітніх

Віддання неповнолітнього до суду провадиться у загальному порядку відповідно до ст. 237 КПК. Суддя за наявності достатніх підстав для розгляду справи у судовому засіданні, не вирішуючи наперед питання про винність, виносить постанову про віддання обвинуваченого до суду.

Крім питань, які мають бути вирішені у стадії віддання до суду у загальному порядку (статті 242, 253 КПК), у справах про злочини неповнолітніх суддя повинен з'ясувати і спеціальні питання, до яких належать такі: 1) чи досяг неповнолітній обвинувачений на момент вчинення суспільно небезпечного діяння віку, по досягненні якого згідно із законом можливе провадження у кримінальній справі; 2) який стан здоров'я неповнолітнього; 3) чи досяг неповнолітній рівня розвитку, звичайного для свого віку; 4) чи немає у справі даних про розумову відсталість неповнолітнього; 5) чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними; 6) яка характеристика особи неповнолітнього; 7) які умови життя і виховання неповнолітнього, які обставини негативно вплинули на його виховання; 8) чи є дорослі підмовники та інші особи, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність; 9) чи можливе виправлення неповнолітнього обвинуваченого застосуванням заходів виховного характеру і чи є доцільним його притягнення до кримінальної відповідальності.

Залежно від того, які відповіді одержав суддя на всю сукупність цих питань, він приймає одне з рішень, передбачених ст. 244 КПК.

При цьому слід мати на увазі, що у справах, закритих на попередньому слідстві в порядку статей 73 і 9 КПК, стадії віддання до суду немає. Слідчий передає через прокурора закриту справу до суду, де вона призначається до слухання у судовому засіданні.

Вид і характер прийнятого рішення у стадії віддання до суду зумовлює і характер наступних дій суду у справах про злочини неповнолітніх. У разі прийняття рішення про віддання неповнолітнього обвинуваченого до суду копія обвинувального висновку повинна бути вручена у встановлений законом строк не тільки обвинуваченому, але і його законному представникові (ст. 254 КПК).

Судовий розгляд справ про злочини неповнолітніх відбувається у загальному порядку, у гласному судовому процесі. Разом з цим у справах осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, допускається закритий судовий розгляд, тобто гласність процесу обмежується (ч. 2 ст. 20 КПК). Обмеження гласності у цих випадках обумовлюється: 1) необхідністю відгородити неповнолітнього від небажаного впливу на нього з боку присутніх у залі осіб; 2) необхідністю запобігти можливості неправильної поведінки неповнолітнього у суді, що може вплинути на об'єктивність дослідження обставин справи і на виховний вплив судового процесу. З цих же міркувань слід дуже обережно підходити до вирішення питання про слухання справ про злочини неповнолітніх у виїзних засіданнях суду.

У засідання суду в справах неповнолітніх повинні бути викликані батьки або інші законні представники підсудного (ст. 441 КПК). Ці особи мають право брати участь у дослідженні доказів, подавати докази, заявляти клопотання і відводи. Здійснення зазначених прав батьками підсудного не виключає можливості допиту цих осіб як свідків.

У виняткових випадках, коли участь у судовому засіданні законних представників може завдати шкоди інтересам неповнолітнього, суд вправі своєю мотивованою ухвалою (суддя — постановою) або цілком усунути цих осіб від участі у розгляді справи, або обмежити їх участь в окремих судових діях і допустити замість одного з них іншого законного представника. Неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляду справи, якщо суд не визнає його участь необхідною.

Законний представник неповнолітнього вправі оскаржити у касаційному порядку вирок і ухвалу суду (статті 347, 354 КПК).

У судове засідання можуть бути викликані також представники навчального закладу, підприємства, установи або організації, в яких навчався чи працював неповнолітній підсудний, представники інших органів і служб у справах неповнолітніх (статті 442, 443 КПК). Предметом допиту вказаних осіб є обставини, з'ясування яких забезпечує всебічний і об'єктивний розгляд справи. Крім того, суд вправі викликати і допитати представників громадських організацій за місцем роботи батьків, опікуна або піклувальника підсудного (ст. 443 КПК).

Всі зазначені представники у необхідних випадках за ухвалою суду (постановою судді) можуть бути допитані як свідки.

Зважаючи на те, що дослідження окремих обставин справи може негативно вплинути на неповнолітнього, суд, вислухавши думку захисника, законного представника підсудного і висновок прокурора, вправі своєю ухвалою (суддя — постановою) усунути неповнолітнього із залу судового засідання на час дослідження обставин, які можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини, що досліджувались у відсутності неповнолітнього підсудного, зв'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудному після повернення його до залу судового засідання.

При постановленні вироку суд зобов'язаний у разі умовного засудження неповнолітнього або застосування до нього міри покарання, яка не пов'язана з позбавленням волі, або відстрочки виконання вироку відповідно до ст. 461 КК обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому судового вихователя і при позитивному вирішенні цього питання вказати у мотивувальній частині вироку підстави, за якими суд вважає необхідним його призначення, а у резолютивній частині сформулювати рішення про необхідність призначення судового вихователя. Відповідно до Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” інститут судових вихователів створюється при судах для здійснення контролю за виконанням рішень відносно неповнолітніх і діє відповідно до положення про нього (ст. 6 Закону).

Застосовуючи умовне засудження, відстрочку виконання вироку, суди повинні роз'яснювати неповнолітнім засудженим, їх батькам або іншим законним представникам значення іспитового строку або суть відстрочки і наслідки невиконання засудженими покладених на них обов'язків, порушень громадського порядку, вчинення нового злочину, що належить зазначати у протоколі судового засідання.

Якщо суд при розгляді кримінальної справи, яка надійшла з обвинувальним висновком, прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу про закриття справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК: 1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) передачу неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання; 4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки; 5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи, але на строк, що не перевищує трьох років.

Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтями 73 або 9 КПК, суддя або головуючий суду, якщо він згоден з рішенням, яке прийняте слідчим або прокурором, призначає до розгляду у судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а у разі незгоди — повертає прокурору з мотивованою постановою.

Розгляд справ даної категорії проводиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доказують або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Судові дебати не проводяться, замість них висловлюються думки виключно прокурора і захисника. Оскільки неповнолітній не віддається до суду, він не є підсудним і, отже, не виступає з останнім словом у судовому засіданні. під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. за результатом розгляду цих справ суддя (суд) виносить постанову про застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітнього.

Таким чином, розглянувши справу і визнавши підсудного винним, суд (суддя) може: 1) винести обвинувальний вирок і призначити підсудному покарання; 2) винести постанову (ухвалу) про закриття кримінальної справи і застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 447 КПК). По справах, що надійшли згідно з п. 1 ст. 2321 КПК, суд може винести ухвалу (постанову) про застосування примусових заходів виховного характеру або повертає справу прокурору (ч. 2 ст. 447 КПК).