§ 3. Питання, які вирішуються судом у стадії виконання вироку

У стадії виконання вироку суд вирішує значне коло питань. Зокрема, питання, що виникають: 1) після набрання вироком законної сили, але до фактичного звернення його до виконання; 2) у ході виконання вироку; 3) після виконання вироку.

Особливу групу складають питання, пов'язані зі зміною, продовженням або скасуванням чи зміною раніш обраних судом заходів, які не є заходами кримінального покарання, тобто примусових заходів виховного характеру чи примусових заходів медичного характеру (статті 11, 13 КК).

До питань, які вирішує суд до звернення вироку до виконання, належать такі: 1) про відстрочку виконання вироку та відстрочку або розстрочку сплати штрафу (ст. 405 КПК); 2) про невиконання вироку через скінчення строку давності (ст. 49 КК); 3) про звернення до виконання невиконаного вироку при наявності інших вироків (ст. 413 КПК).

Відстрочка виконання вироку є винятком із загального правила, відповідно до якого вирок, що набрав законної сили, має бути негайно виконано. Можливість такої відстрочки, як і невиконання вироку через скінчення строку давності, випливає з мети покарання. Покарання, призначене судом, є не лише покаранням за вчинений злочин, але й має своєю метою виправлення і перевиховання засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Покарання не має на меті заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності.

Виходячи з цього, у випадках, якщо негайне виконання покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї, закон припускає відстрочку виконання вироку. Вона полягає у невиконанні вироку протягом встановленого законом строку.

Відстрочка може бути надана лише у випадках призначення судом таких мір покарань, як позбавлення волі і виправні роботи без позбавлення волі. Сплата призначеного вироком штрафу може бути відстрочена або розстрочена (ст. 405 КПК).

Обставини, які спричиняють відстрочку виконання вироку (ст. 405 КПК): 1) тяжка хвороба засудженого, яка перешкоджає відбуттю покарання; 2) вагітність засудженої; 3) інші обставини, в зв'язку з якими негайне звернення вироку до виконання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї внаслідок особливих обставин (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї). Щодо військовослужбовця або військовозобов'язаного виконання вироку може бути відстрочено в зв'язку з обставинами воєнного часу (ст. 46 КК).

У разі тяжкої хвороби засудженого, що підтверджена висновком судово-медичної експертизи, вирок може бути відстрочено до його одужання.

При вагітності засудженої на момент виконання вироку його виконання може бути відстрочено на строк не більше одного року, а за наявності у засудженої малолітніх дітей — до досягнення дитиною трирічного віку.

В разі, якщо негайне виконання вироку може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї, виконання вироку може бути відстрочено на строк, що встановлюється судом, але не більше одного року (ст. 405 КПК). Якщо засуджений за своїм майновим станом не в змозі сплатити штраф, суд може замінити його виправними роботами без позбавлення волі (ст. 32 КК, ст. 410 КПК).

За змістом закону до закінчення строку наданої відстрочки засуджений вправі звертатися до суду із повторною заявою про відстрочку виконання вироку, яка розглядається судом на загальних підставах.

Не допускається відстрочка виконання вироку щодо особливо небезпечних рецидивістів, а також щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини (ст. 71 КК, ч. 2 ст. 405 КПК).

Допускаючи можливість невиконання обвинувального вироку, який набрав законної сили, за скінченням строку давності, кримінальний закон (ст. 49 КК) виходить з мети покарання. Якщо особа, яка засуджена за вчинення певного злочину, протягом строку давності виконання вироку не вчинила нового злочину, за умови дотримання вимог ст. 49 КК, передбачається, що вона виправилась без застосування до неї покарання. Застосування до неї покарання по скінченні цих строків було б недоцільним і не випливало б з мети і завдань покарання.

У ході виконання вироку вирішуються питання:

1) про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою або інвалідністю;

2) про умовно-дострокове звільнення і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким;

3) про умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці;

4) про направлення осіб, умовно засуджених до позбавлення волі і умовно звільнених з місць позбавленням волі з обов'язковим залученням до праці, в місця позбавлення волі згідно з вироком у разі ухилення їх від виконання вироку;

5) про зміни умов тримання осіб, засуджених до позбавлення волі під час відбуття покарання;

6) про зарахування в строк покарання часу перебування засудженого у лікувальному закладі;

7) про тлумачення різного роду сумнівів та неясностей, що виникають при виконанні вироку;

8) про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи тюрмі;

9) про застосування примусового лікування до засуджених, які відбувають покарання і є алкоголіками чи наркоманами.

Якщо особа під час відбуття покарання захворіла на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуттю покарання, вона може бути звільнена судом за поданням адміністрації виправно-трудового закладу на підставі висновку лікарської комісії. при звільненні такої особи суд має право застосувати до неї примусові заходи медичного характеру чи передати її на лікування органам охорони здоров'я. Якщо особа, засуджена умовно до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, одержала інвалідність першої чи другої групи, вона також підлягає звільненню від відбуття покарання. Суд враховує при цьому тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, якщо підставою до звільнення є не душевна, а інша тяжка хвороба. Щодо засудженого до виправно-трудових робіт або штрафу, який захворів на тяжку хворобу, суд у всіх випадках виносить постанову про звільнення від покарання.

Щодо осіб, засуджених до позбавлення волі, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим притягненням до праці, виправних робіт, направлення до дисциплінарного батальйону, а також щодо осіб, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, відповідно до ст. 52 КК може бути застосовано умовно-дострокове звільнення або невідбута частина покарання замінена на більш м'яке покарання. Умовою умовно-дострокового звільнення різних категорій засуджених є відбуття встановленої законом частини призначеного судом строку покарання: половини, двох третин або трьох чвертей строку (ст. 52 КК), а також сумлінне ставлення до праці і зразкова поведінка. У разі наявності цих умов невідбута частина покарання може бути замінена на більш м'яке покарання. При цьому невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі може бути замінена виправними роботами в межах строків, встановлених законом для цих покарань, але вони не повинні перевищувати строку невідбутого позбавлення волі.

Застосувавши умовно-дострокове звільнення від головного покарання, суд може звільнити засудженого також від додаткових покарань у вигляді позбавлення права посідати певні посади або займатися певною діяльністю. За згодою відповідного трудового колективу суд може покласти на нього обов'язок нагляду за умовно-достроково звільненою особою на час невідбутої частини призначеного їй судом строку покарання або за особою, якій невідбута частина покарання замінена на більш м'яке покарання, та проведення з нею виховної роботи.

Якщо під час невідбутої частини призначеного строку покарання особою, що умовно-достроково звільнена, вчинено новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами сукупності вироків (ст. 42 КК).

До повнолітніх працездатних осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, за винятком засуджених, що відбувають покарання у колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочин з необережності, а також у колоніях-поселеннях, може бути застосовано умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці. Умовою такого звільнення є можливість подальшого виправлення чи перевиховання цих осіб без ізоляції від суспільства, але з обов'язковим здійсненням за ними нагляду, а також відбуття певної частини призначеного покарання, як зазначено у ст. 52 КК. Крім того, зразкова поведінка засудженого, його сумлінне ставлення до праці, навчання, дотримання режиму, активна участь у громадському житті можуть бути підставами для переведення засудженого з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму, з виправно-трудової колонії загального, посиленого і суворого режиму в колонію-поселення, з тюрми у виправно-трудову колонію. Злісне порушення режиму у відповідних місцях ув'язнення є підставою для переведення засудженого в місця ув'язнення з більш суворим режимом. Таке переведення здійснюється судом за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією. В разі відмови суду у переведенні повторний розгляд подання в цьому питанні може мати місце не раніше як через шість місяців (ст. 410 КПК).

Виправні роботи без позбавлення волі суд може замінити штрафом, громадською доганою або покладанням обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Така заміна здійснюється за поданням інспекції виправних робіт і допускається лише щодо засудженого, якого визнано непрацездатним (ст. 29 КК, ст. 410 КПК).

Злісне ухилення засудженого від відбування виправних робіт без позбавлення волі спричиняє за ухвалою суду заміну невідбутої частини даного покарання позбавленням волі на той же строк (ст. 30 КК, ст. 410 КПК).

У порядку вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку, розв'язується і питання про зарахування в строк покарання часу перебування засудженого в лікувальній установі (ст. 406 КПК).

Як правило, під час виконання вироку, а іноді і до фактичного звернення його до виконання, суд розглядає і питання про усякі сумніви та неясності, що виникають при виконанні вироку (ст. 409 КПК).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 21 грудня 1990 року "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків” роз'яснив, що в порядку, який передбачений ст. 411 КПК, суди вправі вирішувати такі питання, які виникають при виконанні вироків внаслідок їх недоліків:

– про застосування акта амністії, якщо його застосування є обов'язковим і суд при постановленні вироку цього питання не обговорював;

– про звільнення з-під варти особи, засудженої умовно чи до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, або із застосуванням ст. 461 КК, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу;

– про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного чи засудження його зі звільненням від покарання суд не вказав про це у вироку;

– про зарахування попереднього ув'язнення у строк відбуття покарання, якщо воно не проведено судом або допущена неточність при його обчисленні;

– про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо про це не було прийнято рішення при визначенні міри покарання;

– про застосування відстрочки виконання не тільки щодо головного, але й щодо додаткових покарань у випадках, коли рішення суду про застосування ст. 461 КК неконкретизовано;

– про виключення з акта опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення, якщо у вироку не вирішено питання про це майно;

– про долю речових доказів, якщо її не вирішено вироком суду;

– про визначення розміру і розподілення судових витрат;

– про оплату праці захисника;

– про долю неповнолітніх дітей, які залишились без догляду, і передачу їх опікунам;

– про уточнення даних про посаду або вид діяльності у випадку неточностей при формулюванні застосування цього виду додаткового покарання;

– про призначення громадського вихователя неповнолітньому;

– про усунення неточностей, допущених у вироку при написанні основних анкетних даних, а також описок та арифметичних помилок, коли вони очевидні, не стосуються суті вироку і не спричиняють погіршення становища засудженого1.

У судовій практиці найбільш поширеними є випадки винесення рішень про уточнення початку строку призначення покарання, тому що більшість слідчих датує протокол затримання особи не часом її доставлення в орган дізнання чи до слідчого, а датою прийняття рішення про запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

У порядку виконання вироку суди можуть усунути й інші неясності, які виникають після винесення вироку в зв'язку зі зміною обставин і умов на час його виконання. Наприклад: 1) про невиконання конфіскації майна, якщо актом про амністію або помилування засуджений повністю звільнений від покарання і на цей момент вирок у частині конфіскації не було виконано; 2) про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого; 3) про уточнення переліку предметів і речей, які підлягають конфіскації за вироком суду; 4) про повернення сум, утриманих з засудженого до виправних робіт, якщо вирок згодом було скасовано і справу провадженням закрито; 5) про передачу умовно засудженого на виправлення і перевиховання, якщо клопотання відповідного трудового колективу або громадської організації надійшло до суду після винесення вироку.

Під час виконання вироку вирішуються також питання про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або про переведення його з виправно-трудової установи до слідчого ізолятора чи до тюрми при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою. Якщо таке залишення чи переведення необхідно у зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішуються судом, у провадженні якого знаходиться справа. При провадженні попереднього розслідування ці питання вирішуються слідчим або органом дізнання з санкції відповідного прокурора залежно від строку залишення або переведення засудженого в слідчий ізолятор або тюрму (ст. 4101 КПК).

Нарешті, під час фактичного виконання вироку розглядається і розв'язується питання про застосування примусового лікування засудженого, який відбуває покарання у виправно-трудовій установі і є алкоголіком чи наркоманом (ст. 4111 КПК).

Після фактичного відбуття покарання засудженим суд може розглядати такі питання: 1) про погашення і дострокове зняття судимості відповідно до ст. 55 КК, ст. 414 КПК; 2) про включення часу відбування виправних робіт без позбавлення волі і роботи в колонії-поселенні до загального трудового стажу (ст. 4141 КПК).

Після того як статтями 45, 461 КК було передбачено, що у випадку ухилення засудженого від сплати штрафу суд за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх — також комісій у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад або трудових колективів може винести ухвалу про скасування умовного засудження (відстрочки виконання вироку), певний час тривала дискусія, зумовлена відсутністю законодавчого визначення, чим є у цих випадках штраф: додатковим покаранням чи однією з умов відбуття покарання з застосуванням відстрочки виконання вироку та умовного засудження?

Судова практика виходила з того, що вирок суду, за яким штраф призначено в порядку, передбаченому ст. 45 чи ст. 461 КК, виконується відповідно до вимог чинного законодавства щодо виконання судових рішень.

Ухиленням від сплати штрафу, що є підставою для скасування умовного засудження чи відстрочки виконання вироку, визнаються такі дії чи бездіяльність засудженого, які свідчать про його намір уникнути цього покарання за наявності реальної можливості сплатити штраф (відмова від внесення коштів, приховування місця роботи і джерел доходів тощо).

Визнавши таку практику судів правильною Пленум Верховного Суду у своїй постанові від 26 травня 1999 року № 7 дав відповідні роз'яснення наголосивши що "питання про скасування умовного засудження або відстрочки виконання вироку у зв'язку з ухиленням від сплати штрафу суди можуть вирішувати лише за умови, що особа вчинила це діяння до закінчення іспитового строку чи строку відстрочки виконання вироку.

Розглядаючи після скінчення строку відстрочки виконання вироку подання органів, які здійснюють контроль за поведінкою засуджених, суди повинні враховувати, що тільки несплата штрафу, яка мала місце з поважних причин (за відсутності даних про ухилення), не є достатньою підставою для направлення засудженого для відбуття позбавлення волі, призначеного вироком”.

Особливу групу питань, які вирішуються судом в стадії виконання вироку, складають питання про продовження, зміну або скасування раніше призначених судом заходів, що не є мірами кримінального покарання. До них належать примусові заходи медичного характеру, обрані судом щодо осіб, які після вчинення злочину захворіли на хронічну душевну хворобу або тимчасовий розлад душевної діяльності, а також примусові заходи виховного характеру, які застосовані до неповнолітніх (статті 13, 11 КК).