§ 7. Касаційна ухвала, її види

Результати перевірки законності і обґрунтованості вироку реалізуються у касаційній ухвалі — акті, який завершує касаційне провадження.

Суд другої інстанції здійснює правосуддя на основі принципів кримінального процесу, використовуючи при цьому інші методи, ніж суд першої інстанції. Перевіряючи зміст вироку, правильність встановлених у ньому обставин справи за допомогою передбачених законом касаційних підстав, касаційна інстанція виносить касаційну ухвалу, яка є актом правосуддя.

Структура та зміст касаційної ухвали передбачений ст. 378 КПК. Вона складається з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної. У вступній частині викладається місце і час постановлення ухвали; назва і склад суду, що постановив ухвалу; перелічуються особи, які беруть участь у справі (прокурор, адвокат, потерпілий та ін.).

Зміст мотивувальної частини касаційної ухвали полягає у такому: стислий зміст вироку, скарги і подання; нові матеріали, що надійшли у касаційну інстанцію; короткий виклад пояснень осіб, що брали участь у засіданні суду; виклад висновків по скарзі або поданню і докладні мотиви рішення, яке прийняте судом.

У резолютивній частині викладаються результати розгляду справи. "Усі внесені у вирок зміни мають бути відображені в резолютивній частині ухвали, яку належить сформулювати чітко і повно, щоб не виникало питань при виконанні”, — сказано у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 року № 8 "Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку”1.

Кожний результат розгляду справи (залишення скарги або подання без задоволення, скасування або зміна вироку, направлення справи на нове розслідування або судовий розгляд, закриття справи) повинен бути мотивований, юридично обґрунтований і переконливий. При скасуванні вироку обов'язково повинно бути вказано на припущені у попередніх стадіях порушення, їх значення для долі справи, при зміні вироку — докладне мотивування цих змін. Частина 4 статті 378 КПК передбачає, що при скасуванні або зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку. Направляючи справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, касаційна інстанція повинна зазначити ті обставини, які належить з'ясувати, і ті процесуальні дії, які для цього належить виконати.

Касаційна ухвала виноситься у нарадчій кімнаті з дотриманням правил, встановлених для винесення вироку, підписується всім складом суду — трьома суддями, що розглядали справу. Після цього судді повертаються до залу судового засідання, де головуючий оголошує ухвалу. Закон передбачає право судді на окрему думку, яка викладається письмово у нарадчій кімнаті і приєднується до справи. Ця окрема думка у залі суду не оголошується, але доводиться до відома голови відповідного суду для вирішення питання про принесення протесту у порядку нагляду (ст. 380 КПК).

Касаційна ухвала є остаточною і може бути розглянута лише в порядку нагляду або при відновленні справи у зв'язку з нововиявленими обставинами. Не пізніше трьох діб після винесення касаційна ухвала разом з усіма матеріалами направляється до суду, який виніс вирок, для виконання.

Якщо на підставі касаційної ухвали засуджений підлягає звільненню з-під варти, копія ухвали протягом трьох діб надсилається адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання (ст. 381 КПК).

Отже, після розгляду справи касаційною інстанцією справа завжди надсилається до суду, що виніс вирок. Виняток складає випадок скасування вироку і прийняття до провадження вищестоящим судом для розгляду справи по першій інстанції або коли справа передається до іншого суду.

Крім касаційної ухвали вищестоящий суд за наявності підстав, передбачених ст. 232 КПК, може винести окрему ухвалу. Призначення її і мета такі ж, що і в суді першої інстанції. Окрема ухвала, аналогічно касаційній, не може грунтуватися на фактах, які не встановлені або спростовані вироком суду першої інстанції. Якщо вирок залишається без зміни, в окремій ухвалі касаційна інстанція не може брати під сумнів законність і обґрунтованість вироку.

Відповідно до ст. 364 КПК касаційна інстанція, розглянувши справу, приймає одне з таких рішень.

Залишає вирок без зміни, а скаргу або подання без задоволення. Таке рішення приймається, якщо вирок визнано законним і обґрунтованим. У касаційній ухвалі вказуються мотиви, за якими касаційна інстанція визнає висновки скарги або подання необґрунтованими.

Скасовує вирок з направленням справи на нове розслідування або на новий судовий розгляд. Залежно від характеру порушень, їх впливу на правильність вироку касаційна інстанція визначає, на яку стадію повинно бути направлено справу: на попереднє слідство, віддання до суду або судовий розгляд.

Касаційна інстанція в ухвалі повинна чітко вказати, у чому полягає неправильність вироку, які закони порушені і в чому це виявилося. При цьому вказується на обставини, які необхідно встановити при новому розгляді справи.

Скасовуючи вирок, касаційна інстанція передає справу для розгляду до іншого суду першої інстанції або у той же суд, але в іншому складі суддів (ч. 3 ст. 375 КПК).

Скасовує вирок із закриттям справи. Касаційна інстанція вправі закрити справу, якщо є обставини, за яких у силу закону кримінальна справа не може бути порушена, а порушена підлягає закриттю (ст. 6 КПК). Справа може бути закрита за наявності підстав, указаних у статтях 7–10 КПК, а також п. 2 ст. 213 КПК.

Змінює вирок. Не скасовуючи вироку, касаційна інстанція вправі внести до нього зміни і, таким чином, вправі виправити раніш припущені помилки. Зміни можуть стосуватися як фактичної, так і юридичної сторони, але за однієї умови — вони повинні бути сприятливі для засудженого. Розгляд справи в суді другої інстанції провадиться лише у межах того обвинувачення, за яким підсудний був виправданий чи визнаний винним. зміни обвинувачення допускаються, якщо цим не погіршується становище засудженого (виправданого) і не порушується його право на захист.

Межі змін, що вносяться у вирок, можуть виявитися у такому: не встановлюючи нових фактів, касаційна інстанція вправі виключити з вироку окремі епізоди, якщо вони не підтверджені доказами; вправі змінювати кваліфікацію злочину на більш м'яку, ґрунтуючись на тих доказах, які встановлені у вироку; вправі зменшити міру покарання.