§ 6. Специфіка оцінки доказів у касаційній інстанції

Перевіряючи правильність вироку по суті і по формі у їх взаємозв'язку, касаційна інстанція включає у цю перевірку і оцінку зібраних у справі доказів. Згідно із законом (ст. 67 КПК) суд другої інстанції, як і суд першої інстанції, оцінює докази за своїми внутрішнім переконанням. Цей метод (принцип або критерій оцінки доказів — він по-різному визначається в літературі) притаманний усім судам судової системи.

Формування внутрішнього переконання суддів першої інстанції — це складний багатогранний процес, що показує діалектичну єдність правових, гносеологічних та етичних сторін, і перевірити цей процес касаційна інстанція може, тільки заново оцінивши докази. В результаті такої оцінки касаційна інстанція приходить до висновку щодо правильності оцінки судом першої інстанції зібраних у справі доказів.

Переконання суддів у винності чи невинності підсудного повинно бути обґрунтованим. Сприймаючи докази, судді вищестоящої інстанції одержують необхідні уявлення про їх ознаки та властивості. При оцінюванні доказів завжди відбувається розумове оброблення почуттєвого сприйняття на основі того понятійного багажу і тих логічних форм, якими володіє суддя у результаті професійного навчання, досвіду та навичок. Формування переконання суддів — це не тільки певний процес, але й певний результат, виражений у рішенні. Знову оцінюючи докази, суд другої інстанції приходить до висновку щодо правильності цього рішення, тобто щодо його законності і обґрунтованості. У результаті оцінки доказів судді касаційної інстанції визнають одні докази достовірними, належними та допустимими, інші відхиляють, роблячи відповідні висновки.

Оцінка фактів, як і всієї сукупності доказів, у касаційній інстанції відбиває специфічний логічний процес, що відрізняється від аналогічного процесу в суді першої інстанції. Ця специфіка обумовлена тим, що у касаційній інстанції обмежене усне та безпосереднє сприйняття доказів, і судді будують свої висновки в основному на письмових матеріалах. Виняток складають речові докази і документи (різні довідки, характеристики підсудного тощо), з якими касаційна інстанція знайомиться безпосередньо. Згідно з чинним законодавством касаційна інстанція не може допитати додаткового свідка, якщо в його показаннях, занесених до протоколу судового засідання, виявлені неточності чи неповнота, не може доповнити шляхом допиту показання, дані обвинуваченим на суді. Крім того, протокольні записи показань потерпілих, свідків, обвинувачених дають уявлення, що саме показав кожен з них, але з протоколу судового засідання неможливо зрозуміти, як він давав свої показання, а ця обставина нерідко має важливе значення для перевірки достовірності показань.

Предметом оцінки у касаційній інстанції є також нові матеріали, які не були відомі раніше, отже, і не оцінені судом першої інстанції, тому вищестоящий суд оцінює їх вперше. Дані, викладені у нових матеріалах, покликані підтвердити чи встановити підстави до скасування чи зміни вироку. Під кутом зору касаційних підстав повинні перш за все оцінюватися нові матеріали, подані у касаційну інстанцію.

Особливості оцінки доказів судом другої інстанції полягають у тому, що судді не вправі встановлювати чи вважати доведеними факти, які не були встановлені у вироку або відхилені ним. Відносно доведеності того чи іншого факту думка суду другої інстанції є лише припущенням, а встановленим фактом він може стати тільки у суді першої інстанції при новому розгляді справи.

Специфіка оцінки доказів при застосуванні касаційних підстав полягає в тому, що касаційна інстанція перевіряє вирок під кутом зору як усіх підстав до скасування чи зміни вироку, так і кожної з них окремо. Якщо касаційна інстанція встановлює при перевірці вироку касаційну підставу, яка в силу закону тягне безумовне скасування вироку, вона не повинна визначати суттєвість порушення закону.

При виявленні такої підстави, як неправильне застосування кримінального закону, касаційна інстанція перевіряє і оцінює докази, але лише ті, які встановлюють правові ознаки злочину.

Дещо по-іншому виглядає справа з однобічністю і неповнотою попереднього слідства. Застосовуючи цю підставу, суд другої інстанції зобов'язаний перевірити, чи всі необхідні по справі докази зібрані, чи закріплені вони відповідно до вимог процесуальної форми, чи відносяться вони до справи, чи вірно вони оцінені, чи відповідають висновки суду, викладені у вироку, цим доказам. При перевірці вироку відносно однобічності та неповноти слідства оцінка доказів не має таких обмежень, як при перевірці вироку стосовно інших підстав.

Таким чином, кожна касаційна підстава вимагає свого обсягу оцінки доказів. При цьому касаційна інстанція зобов'язана перевірити матеріали справи у повному обсязі, під кутом зору всіх касаційних підстав.

В ухвалі касаційної інстанції повинно бути докладно відображено, яке саме порушення допущено, який доказ невірно оцінений і в чому виявляється невірність даної оцінки. Все це вимагає не загальних вказівок на те, що суд першої інстанції неповно зібрав докази чи невірно оцінив наявні, а певної деталізації його діяльності, зокрема, деталізації оцінки судом зібраних у справі доказів.