§ 3. Поняття, види і характеристика підстав для скасування або зміни вироку

Підстави до скасування або зміни вироків утворюють відповідну систему, в якій кожна підстава має свій зміст, свої особливості. Узагальнено статті 368–372 КПК розкривають зміст кожної з них, а також визначають правові наслідки їх встановлення. Не існує такої неправильності чи порушення закону у вироку, які б не охоплювались однією або кількома касаційними підставами.

Касаційні підстави — це такі допущені у стадії порушення кримінальної справи, попереднього розслідування, віддання до суду та судового розгляду порушення закону або помилки, які свідчать про незаконність і необґрунтованість вироку і вимагають його зміни або скасування. Їх зміст характеризує суть касації, вони визначають зміст касаційного провадження.

Однобічність або неповнота дізнання, попереднього чи судового слідства (ст. 368 КПК). Всі обставини, що входять у предмет доказування, встановлюються за допомогою доказів. Доказування є тим способом, за допомогою якого пізнаються обставини, які підлягають обов'язковому встановленню у кожній справі. Звідси виходить, що повнота і всебічність залежать від того, наскільки повно вони оцінені і застосовані. Отже, однобічність і неповнота дізнання, попереднього або судового слідства виявляються у неповноті і однобічності дослідження не лише обставин, що підлягають доказуванню, але і доказів, зібраних у справі.

Таким чином, однобічним і неповним є дізнання, попереднє або судове слідство, в яких не встановлені будь-які обставини, які входять у предмет доказування, а також не залучені і не використані або неправильно використані докази, які достовірно встановлюють ці обставини.

У статті 368 КПК вказано, що однобічним або неповним визнається дізнання, попереднє чи судове слідство, коли залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для справи. Отже, не кожна неповнота і однобічність тягне скасування вироку, а тільки та, яка може істотно вплинути на вирок. Закон не розкриває, у яких саме випадках ці обставини є істотними. В процесуальній літературі зазначалося, що істотні обставини залишаються недослідженими нерідко внаслідок поверхового провадження попереднього розслідування і неприйняття судом першої інстанції заходів щодо виправлення упущень і прогалин попереднього слідства. Крім того, недослідженість істотних обставин є наслідком неякісного провадження розслідування, в ході якого обставини встановлюються неточно, поверхово, а пояснення підсудного, думка його захисника та інших учасників процесу залишаються без перевірки або перевіряються неповно.

Частина 2 ст. 368 КПК встановлює випадки, коли розслідування безумовно визнається однобічним і неповним: 1) коли не були допитані особи, показання яких мають істотне значення для справи, а також не були витребувані документи, речові докази або інші матеріали для підтвердження або спростування обставин, які мають істотне значення для справи; 2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який направив справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд; 3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових матеріалів, поданих при розгляді справи в суді касаційної інстанції; 4) коли не була з'ясована з достатньою повнотою особа обвинуваченого (підсудного).

Думка законодавця зводиться до того, що не кожна неповнота тягне скасування вироку, а тільки та, яка вплинула або могла вплинути на правильність винесеного вироку. З цією метою законодавець вводить поняття істотності даного порушення.

Неповнота і однобічність повинні бути такими, коли у справі не досліджені всі істотні обставини, внаслідок чого формулювання обвинувачення не відповідає злочину або не охоплює всіх злочинних дій; або неповнота виявляється в недостатності чи відсутності доказового матеріалу, через що мотивування обвинувачення є непереконливим, неаргументованим. Іншими словами, касаційна інстанція встановлює істотні прогалини попереднього або судового слідства, усунення яких можливе лише за умов додаткового розслідування або нового судового розгляду. Істотними порушеннями, що вказують на неповноту розслідування, суд другої інстанції може визнати й інші випадки, які не охоплюються ч. 2 ст. 368 КПК, тобто остаточне вирішення даного питання цілком залежить від конкретних обставин кримінальної справи, від доказовості обвинувачення та інших умов.

Викладене дозволяє сформулювати таке визначення розглянутої касаційної підстави: однобічним і неповним є попереднє розслідування або судове слідство, в яких не встановлено тих чи інших обставин, що входять у предмет доказування, не залучені, не використані або неправильно використані докази, які достовірно встановлюють наявність чи відсутність цих обставин.

Невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. Як самостійну касаційну підставу ст. 369 КПК передбачає невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Усі матеріали кримінальної справи судді перевіряють і оцінюють на відповідність висновків, сформульованих у вироку, тим даним, які в дійсності були встановлені. При невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи має місце порочність самих висновків суду, неправильна оцінка обставин справи або протиріччя між висновками суду і обставинами, встановленими у справі. Така невідповідність стає очевидною, оскільки вона випливає з матеріалів, що є в наявності або додатково подані.

Слід зауважити, що формулювання обвинувачення найчастіше не відповідає фактичним обставинам справи, якщо суди не беруть до уваги обставини, які істотно впливають на його висновки. Такі випадки можливі і тоді, коли висновки суду, викладені у вироку, містять істотні протиріччя з питань винності або невинності засудженого (виправданого), застосування кримінального закону або визначення міри покарання.

Закон передбачає, що ця підстава може проявлятися у незадовільному мотивуванні вироку. Це може мати місце, коли за наявності суперечливих доказів, що мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші (п. 3 ст. 369 КПК).

При встановленні невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи касаційна інстанція скасовує вирок і направляє справу на додаткове розслідування або судове слідство з конкретними вказівками шляхів усунення припущених помилок або змінює вирок.

Істотні порушення кримінально-процесуального закону. Будь-які відхилення від вимог кримінально-процесуального закону підривають авторитет правосуддя і в принципі є недопустимими, однак обов'язкове скасування вироку законодавець пов'язує з істотними порушеннями, тобто з такими, "які обмежили засудженого в здійсненні його права на захист або обмежили права потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, або інакше перешкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обґрунтований вирок” (ч. 1 ст. 370 КПК). Ця підстава має оціночний характер, у зв'язку з тим, що вирішити питання про те, чи є порушення істотним, можна лише, оцінюючи конкретні обставини кримінальної справи.

Частина 2 ст. 370 КПК виділяє особливу групу порушень кримінально-процесуального закону, які за всіх умов і у будь-якій справі визнаються самим законом істотними і спричиняють безумовне скасування вироку. До них належать випадки: якщо справу розглянуто у незаконному складі суду; якщо справу розглянуто у відсутності підсудного у тих випадках, коли за законом його присутність є обов'язковою; якщо справу розглянуто без участі захисника у випадках, коли за законом його участь є обов'язковою; якщо справу розглянуто без участі перекладача у випадках, коли підсудний не володіє мовою, якою провадилося судочинство; якщо порушено таємницю наради суддів у нарадчій кімнаті; якщо вирок не підписано ким-небудь з членів суду; якщо у справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим чи секретарем; якщо судом порушені вимоги статей КПК, які встановлюють: відкритий судовий розгляд справи, обов'язковість пред'явлення обвинувачення та пред'явлення обвинуваченому матеріалів попереднього слідства, незмінність складу суду в справі; надання підсудному права на захисну промову при відсутності захисника, а також надання підсудному останнього слова.

Неправильне застосування кримінального закону. Стаття 371 КПК встановлює, що неправильним застосуванням кримінального закону є: 1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змістові. Всі ці форми взаємозв'язані, тому що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд припускає помилку і в тому, що не застосує закон, що підлягає застосуванню, а ці порушення є наслідком неправильного тлумачення закону, яке протирічить його точному змісту.

Забезпечення правильного застосування закону належить до завдань кримінального судочинства. Одним із способів вирішення цього завдання є правильна юридична кваліфікація вчиненого злочину, тобто встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, який передбачено кримінально-правовою нормою.

Неправильне застосування кримінального закону може виявитися у порушенні конкретних статей Загальної частини КК, наприклад, застосування принципу поглинання замість принципу складання покарання; невключення до строку позбавлення волі часу перебування обвинуваченого під вартою; необґрунтоване визнання підсудного особливо небезпечним рецидивістом та ін.

Невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Кримінальний закон надає суду можливість у кожному конкретному випадку диференційовано визначити покарання особам, винним у вчиненні злочину. Вид і розмір покарання повинні відповідати тяжкості вчиненого злочину, особі засудженого, визначатися в суто індивідуальному порядку, з урахуванням як обтяжуючих так і пом'якшуючих вину обставин.

Дана касаційна підстава належить до кримінально-правової характеристики несправедливості покарання, призначеного у вироку, і застосовується там, де покарання хоч і не виходить за межі, передбачені законом, але за своїм характером є відверто несправедливим — надто суворим або надто м'яким.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду україни з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” звернуто увагу суддів на те, що вони, керуючись ст. 39 КК і ч. 2 ст. 334 КПК, зобов'язані мотивувати свої висновки щодо виду і міри покарання, яке слід призначити підсудному1.

Зміст даної підстави охоплює випадки, коли злочину дано правильну кваліфікацію і покарання визначено в межах санкції застосованого закону, але розмір і вид даного покарання явно не відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого.