Розділ 19

Провадження у касаційній Інстанції

§ 1. Поняття, значення і основні риси касаційного провадження

 Забезпечуючи виконання завдань кримінального судочинства, вищестоящі суди перевіряють законність і обґрунтованість винесених судами першої інстанції вироків, ухвал і постанов.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає три види перегляду вироків: касаційне провадження (перегляд вироків, що не набрали законної сили1), перегляд у порядку нагляду вироків, ухвал і постанов суду (що набрали законної сили) і відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Наявність цих видів перегляду не означає, що кожне рішення суду повинно бути перевірено вищестоящим судом. Найбільш поширене провадження — касаційне, інші є додатковою гарантією правосудності вироку.

Всі види перегляду вироку є складовою частиною кримінального процесу, при цьому кожний з них являє собою самостійну стадію процесу.

Кримінально-процесуальне законодавство наділяє касаційну інстанцію такими повноваженнями, які дозволяють їй своєчасно усувати припущені раніше помилки органами попереднього розслідування і судом першої інстанції.

Касаційна інстанція при відправленні правосуддя у кримінальних справах має високий ступінь владності, що виявляється у праві скасування або зміни вироку, постанови і ухвали, а також у праві давати нижчестоящим судам обов'язкові для них вказівки.

Помилки, що припускаються при розслідуванні і розгляді справ, за своїм характером різноманітні. Вони можуть стосуватися як фактичної, так і юридичної сторони. Неправосудний вирок є наслідком цілком доступної для пізнання, конкретної і певної слідчо-судової помилки, яку оперативно повинна виправити касаційна інстанція.

Касаційне провадження — це стадія кримінального процесу, в якій вищестоящий суд за касаційною скаргою учасників процесу або за касаційним поданням прокурора на підставі досліджених та оцінених доказів перевіряє законність і обґрунтованість вироку, постанови та ухвали, що не набрали законної сили.

Ця стадія призначена для забезпечення охорони прав і законних інтересів учасників процесу, а також для процесуального керівництва діяльністю нижчестоящого суду.

Касаційні подання і скарги, подані з дотриманням передбачених законом умов, є приводами для касаційного розгляду і тягнуть за собою обов'язковий розгляд справи у касаційній інстанції. Кримінально-процесуальний кодекс не передбачає будь-якої юридично обов'язкової форми скарги; незалежно від мотивованості і обґрунтованості скарги вона буде обов'язково розглянута у передбаченому законом порядку, якщо була подана у встановлений строк.

Касаційне подання є формою реагування прокурора на неправосудний з його погляду вирок суду.

Стадія касаційного перегляду побудована і діє на підставі загальних та єдиних принципів кримінального процесу. Будь-яку спробу виділити особливі принципи для окремих стадій кримінального процесу не можна визнати вдалою. Якими б значними не були ті або інші процесуальні правила для окремих стадій процесу, в них завжди одержує свою реалізацію той чи інший принцип кримінального процесу1.

Отже, касаційне провадження має свої характерні риси, що випливають з принципів кримінального процесу. Такими рисами є:

1) свобода оскарження вироків;

2) перевірка законності і обґрунтованості вироків у взаємозв'язку;

3) ревізійний порядок розгляду справ;

4) неприпустимість погіршення становища засудженого у справі, яка переглядається за його скаргою, а також за скаргою його захисника.

Свобода оскарження вироків — вираз процесуальних гарантій учасникам процесу, що побажали оскаржити вирок будь-якого суду, крім Верховного Суду України. Скаргу може бути складено без посилань на докази, у довільній формі, рідною мовою касатора (особи, яка подала скаргу). Її може бути подано як до суду, що виніс вирок, так і безпосередньо до касаційної інстанції. Право касаційного оскарження може бути використано і тоді, коли касатор не брав участі у суді першої інстанції; коли він не відстоював своїх прав і законних інтересів у судовому розгляді; коли у суді першої інстанції у нього була інша позиція (в цьому випадку особа не зобов'язана пояснювати суду другої інстанції причину зміни своєї позиції). Засуджений може оскаржити вирок навіть у тому разі, якщо він сховався від суду і був засуджений заочно.

Суб'єкти касаційного оскарження можуть скористатися своїм правом оскарження, а можуть і не скористатися ним. Це диспозитивне право не стосується подання прокурора, який у силу принципу публічності зобов'язаний реагувати на кожний незаконний і необґрунтований вирок.

Меті забезпечення свободи оскарження вироку служить і положення процесуального закону про заборону посилення покарання підсудному при повторному розгляді справи судом першої інстанції. Це загальне правило діє за винятком випадку, якщо раніше винесений вирок було скасовано за скаргою підсудного і при новому розгляді справи було встановлено, що підсудний вчинив більш тяжкий злочин.

Перевірка законності і обґрунтованості у взаємозв'язку, але без встановлення судом другої інстанції нових фактів і вирішення питання про винність або невинність підсудного полягає у такому: вищестоящий суд розглядає справу з юридичного боку, досліджує, чи дотримано всіх вимог кримінально-процесуального закону, чи правильно застосовано кримінальний закон до дій, що поставлені за вину підсудному. Встановлюючи обґрунтованість вироку, касаційна інстанція перевіряє доведеність і повноту обвинувачення, відповідність фактів, встановлених у вироку, об'єктивній дійсності.

Перевірка законності і обґрунтованості вироку визначає не лише характер діяльності касаційної інстанції, але і межі, зміст скарги і подання. У них може оспорюватися будь-який доказ, зафіксований у вироку, розглядатися будь-яке фактичне і юридичне питання.

Зміст ревізійного порядку розгляду справи полягає у тому, що обов'язок встановити законність і обґрунтованість вироку касаційна інстанція може виконати за умови, якщо вона не буде обмежена доказами, викладеними у скарзі або поданні. Касаційна інстанція зобов'язана перевірити справу у повному обсязі і, в разі виявлення істотних порушень, якщо навіть на них не вказано у скарзі або поданні, скасувати вирок або внести до нього відповідні корективи. Цю вимогу закону закріплено у ст. 363 КПК: "При розгляді справи в касаційному порядку суд перевіряє законність та обґрунтованість вироку за наявними в справі і додатково поданими матеріалами. Суд не зв'язаний доводами касаційної скарги чи подання і перевіряє справу в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі і тих, які скарг не подали і щодо яких не принесено касаційного подання”.

Такий розгляд справи називається в кримінальному процесі ревізійним порядком.

Недопустимість "повернення на гірше” — одна з характерних рис касаційного провадження, її суть полягає в тому, що за скаргою засудженого, а також його захисника вищестоящий суд не може погіршити становища засудженого. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 жовтня 1989 року № 8 "Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку” дано роз'яснення, що ст. 365 КПК не позбавляє суд касаційної інстанції можливості переглянути вирок у частині цивільного позову в бік збільшення суми, стягнутої з засудженого, якщо у справі не треба збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на фактичні обставини справи, встановлені вироком, або не тягне кваліфікацію за статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання”1.

Стаття 365 КПК передбачає правило, відповідно до якого вирок може бути скасовано в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання лише у випадках, коли на цих підставах вніс подання прокурор або скаргу потерпілий.

Інші підстави, вказані у скарзі потерпілого або поданні прокурора, виключають можливість посилення покарання засудженому.

Лише в одному випадку можливе погіршення становища засудженого — якщо при новому розслідуванні кримінальної справи після скасування вироку були встановлені обставини, що свідчать про вчинення обвинуваченим більш тяжкого злочину, ніж ставилося у вину раніше.