§ 4. Види вироків

Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Суд постановляє обвинувальний вирок, коли винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 2 ст. 327 КПК). Виходячи з цього, Пленум Верховного Суду України зазначив, що "всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного”2.

Обвинувальний вирок може бути двох видів: з призначенням підсудному покарання, яке передбачене законом, і без призначення покарання. Останній вид вироку постановляється у випадках, коли на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, не є суспільно небезпечною.

Виправдувальний вирок постановляється в таких випадках, вказаних законом (ч. 4 ст. 327 КПК): 1) коли не встановлено події злочину; 2) коли в діянні підсудного немає складу злочину; 3) коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Враховуючи, що в судовій практиці в ряді випадків по-різному вирішувалося питання про розмежування поняття "відсутність події злочину” й "відсутність складу злочину”, Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 червня 1990 року № 5 роз'яснив, що виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановляється, "коли судовим розглядом справи встановлено, що діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між діяннями підсудного і шкідливими наслідками, настанням яких обумовлюється злочинність діяння, зокрема, коли шкідливі наслідки настали внаслідок дій особи, якій заподіяно шкоду, або в результаті дій сил природи тощо”1.

Що стосується виправдувального вироку за відсутністю в діянні складу злочину, то він постановляється, "коли встановлено, що діяння, яке ставилось у вину підсудному, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним, зокрема, якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки; відсутні інші умови, за яких діяння визнається злочинним (повторність діяння, попереднє притягнення до адміністративної відповідальності тощо); діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності; мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину; підсудний не є суб'єктом злочину через відсутність спеціальних ознак, встановлених для суб'єкта даного складу злочину; підсудний не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність2.

Третя підстава для постановлення виправдувального вироку — недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину — має місце у випадках, коли сам злочин встановлено, але беззаперечно доведено, що його не вчинив підсудний, а також у випадках, коли відсутні достовірні докази його винності і вичерпані всі можливості їх додаткового отримання.

Незалежно від того, на яких підставах постановлено виправдувальний вирок, він повністю реабілітує підсудного, визнає його невинність у пред'явленому обвинуваченні. Саме тому не допускається включення у виправдувальний вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого (ч. 7 ст. 334 КПК).

При постановленні виправдувального вироку суд зобов'язаний роз'яснити виправданому порядок поновлення його порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу (ст. 531 КПК). У цих випадках відшкодуванню підлягають як матеріальна, так і моральна шкода1.