Розділ 18

Постановлення вироку

§ 1. Вирок суду — найважливіший акт правосуддя

Судовий розгляд завершується постановленням вироку. Вирок — це рішення суду першої інстанції в питанні про винність або невинність підсудного і про застосування або незастосування до нього покарання.

Серед всіх процесуальних актів вироку належить особливе місце. Всі дії органів розслідування, прокурора і суду, які передують вироку, спрямовані, зрештою, на забезпечення умов, необхідних для постановлення правильного вироку.

Тільки суд своїм вироком, постановленим у результаті судового розгляду, при доведеності вини підсудного має право визнати його винним у вчиненні злочину і піддати кримінальному покаранню (ст. 62 Конституції України). У судовому вироку вирішуються і всі інші питання у справі. Саме тому вирок є найважливішим актом правосуддя. Звідси — особливі вимоги, що до нього пред'являються.

Вирок має силу акта правосуддя тільки за умови, якщо йому притаманні всі властивості, які вказані в законі.

Слід розрізняти внутрішні і зовнішні властивості вироку, які у своєму взаємозв'язку і взаємозалежності відбивають якісну характеристику даного процесуального акта в системі процесуальних рішень.

До внутрішніх властивостей вироку належать його законність і обґрунтованість (ст. 323 КПК), мотивованість і справедливість.

Законність — це така властивість вироку, яка відображає відповідність висновків суду вимогам закону. Іншими словами, законним є вирок, постановлений при правильному застосуванні матеріального закону і з дотриманням при порушенні, розслідуванні та розгляді справи вимог процесуального закону.

Неправильно обмежувати законність вироку відповідним застосуванням тільки матеріального кримінального закону, оскільки в ряді випадків при вирішенні справи суд застосовує не лише кримінальний закон. Так, наприклад, при вирішені питань, пов'язаних з цивільним позовом у кримінальній справі, застосовуються норми цивільного законодавства, які регулюють матеріальну відповідальність за заподіяння шкоди; іноді суду при постановленні вироку доводиться посилатися на норми адміністративного, трудового та інших галузей права.

Деякі автори вважають, що законність вироку — це дотримання кримінально-процесуального і матеріальних законів тільки при постановленні вироку1. Таке твердження, принаймні, неточне. Вирок являє собою підсумок не тільки судової, але і досудової діяльності, і тому істотне порушення кримінально-процесуальної форми в діяльності, яка передувала поставленню вироку, виключає можливість визнання його законним.

Тільки законний вирок забезпечує виховний результат судової діяльності. Будучи виразом правосвідомості суддів, такий вирок формує і правосвідомість громадян, зміцнює їх віру у непорушність гарантованих їм Конституцією України прав і законних інтересів.

Поняття обґрунтованості вироку пов'язане з достовірним вирішенням питань, які підлягають встановленню у кримінальній справі. Обґрунтованість вироку — це така його властивість, при якій висновки суду про подію злочину, про винність або невинність підсудного у вчиненні злочину, про призначення йому міри покарання, про задоволення цивільного позову або відмову в ньому, а також вирішення всіх інших питань, які виникають у кримінальній справі, з достовірністю випливають з повністю зібраних і правильно оцінених судом доказів.

Між законністю і обґрунтованістю вироку існує органічний зв'язок і залежність. Вони утворюють дві сторони його правосудності. Тому вирок може бути правосудним, тобто законним і обґрунтованим, або неправосудним, тобто незаконним і необґрунтованим. Не можна механічно відокремлювати одну від другої вказані властивості вироку. Так, при неправильному застосуванні кримінального закону, наприклад, при кваліфікації злочину, яка не відповідає обставинам справи, встановленим у процесі судового розгляду, вирок буде не тільки незаконним, але і необґрунтованим. Кримінально-процесуальне право забезпечує такий порядок розслідування і розгляду кримінальної справи, який гарантує повноту і всебічність її дослідження і правильне вирішення. Тому порушення встановленого законом процесуального порядку (наприклад, обмеження прав підсудного на захист) спричиняє неповноту дослідження або ставить його під сумнів і, таким чином, виключає можливість визнання даного вироку обґрунтованим, таким, що встановлює об'єктивну істину.

Мотивованість вироку означає, що в ньому повинні бути викладені відповідні аргументи, мотивування того варіанту рішень, який міститься в даному акті. "Обвинувальний вирок і виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані” (ч. 1 ст. 327 КПК). У фактичних, правових, логічних мотивах, що наводяться суддями у вироку, виражається особисте осмислення ними сукупності доказів з точки зору їх достовірності, достатності для прийняття відповідних рішень у справі, особисте розуміння суддями конкретних норм кримінального закону стосовно обставин досліджуваної події злочину. Вимога мотивування вироку спонукає суддів до прийняття обґрунтованих рішень. Мотивування вироку дає можливість оцінювати, наскільки переконання, що лежить в основі висновків суду, відповідають обставинам, які мали місце в дійсності і встановлені в процесі судового слідства. Мотивування вироку робить його зрозумілим для сторін і дозволяє їм аргументовано заперечувати його у вищестоящих судових інстанціях, а останнім — перевіряти законність і обґрунтованість цього акта. Визначеність і точність мотивів вироку надають йому переконливості, створюють у громадян упевненість у правильності рішень, що містяться в ньому.

З урахуванням указаного значення мотивування вироку Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку” поставив вимогу судам мотивувати у вироку всі свої рішення — про винність або невинність кожного з підсудних, про конкретну роль кожного з них у вчиненні злочину, про кваліфікацію злочину, міру покарання, цивільний позов, про те, чому одні докази судом прийнято, а інші — відхилено1.

Справедливість як одна з властивостей вироку в законі прямо не вказана, однак у теорії кримінального процесу2 і в ряді постанов Пленуму Верховного Суду України підкреслюється необхідність винесення справедливих судових рішень. Коли йдеться про справедливість вироку, то мається на увазі його моральна характеристика. Справедливість вироку не можна зводити лише до справедливості покарання, інакше кажучи, до відповідності призначеного у вироку покарання тяжкості злочину і особі засудженого. Мова повинна йти про більш широке її значення, коли справедливість вироку базується на його законності і обґрунтованості й означає правильне по суті і по формі вирішення справи, яке відповідає не лише правовим, але й моральним принципам ставлення до людини і вчиненого нею діяння. Вона виступає як їх моральна оцінка в очах суспільства, повинна бути віддзеркаленням соціальної справедливості1.

До зовнішніх властивостей вироку належить його виключність, обов'язковість і преюдиціальність.

Виключність вироку означає, що кримінальна справа не може бути порушена щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили (п. 9 ст. 6 КПК). Тим самим реалізується вимога ст. 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Високий авторитет вироку, що набрав законної сили, пов'язаний і з такою його властивістю, як обов'язковість (ст. 403 КПК), в силу якої рішення, що містяться в цьому акті, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. В обов'язковості вироку виявляється дія принципу законності, спрямованого на забезпечення точного дотримання вимог правових норм і реального виконання вироку.

Законна сила вироку тісно пов'язана з його преюдиціальним значенням, тобто з питанням про те, якою мірою висновки, що містяться у вироку, є обов'язковими для судів, які розглядають у порядку цивільного судочинства ті ж обставини, що і у кримінальній справі. Так, відповідно до ст. 31 ЦПК вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, відносно якої відбувся вирок суду, але лише в питаннях, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою2.