§ 4. Рішення, що виносяться в стадії віддання до суду

  Суд у розпорядчому засіданні або суддя одноособово виносить одне з таких рішень: про віддання обвинуваченого до суду; про повернення справи на додаткове розслідування; про зупинення провадження у справі; про направлення справи за підсудністю; про закриття справи.

З'ясувавши всі питання, передбачені законом (ст. 242 КПК), і прийшовши до позитивної відповіді на них, суддя (суд) виносить постанову (ухвалу) про віддання обвинуваченого до суду. В цьому рішенні мають бути зазначені: місце і дата його винесення; посада і прізвище судді (суддів); назва справи; прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого; фактичні підстави для віддання до суду; статті закону, за якими обвинувачений віддається до суду; рішення з інших питань, зв'язаних з відданням до суду і підготовкою справи до розгляду в суді (ст. 243 КПК).

В ухвалі розпорядчого засідання зазначаються: місце і час засідання суду; назва суду; склад суду; секретар; прокурор; назва справи; прийняті судом рішення і покладені в їх основу мотиви (ч. 1 ст. 250 КПК).

У стадії віддання до суду перевіряється законність і обґрунтованість всіх процесуальних актів і всіх процесуальних дій, здійснених у стадіях порушення кримінальної справи і досудового розслідування. Зрозуміло, що і саме рішення судді (суду) про віддання до суду має бути законним і обґрунтованим.

Законним це судове рішення буде при умові додержання суддею (судом) вимог процесуального закону, який регламентує діяльність по відданню до суду, і при правильному застосуванні кримінального закону у разі зміни обвинувачення. Суддя (суд) може виключити з обвинувального висновку окремі пункти обвинувачення або змінити кваліфікацію злочину, не змінюючи при цьому формулювання обвинувачення (ст. 245 КПК). Виключення окремих пунктів обвинувачення або зміна кваліфікації злочину повинні бути мотивовані у постанові (ухвалі). У цьому випадку підсудному вручається не тільки копія обвинувального висновку, але і копія постанови (ухвали), якою змінено обвинувачення.

Обґрунтованим може бути визнане таке рішення судді (суду), яке відповідає матеріалам, що є у кримінальній справі, і в якому правильно вирішене питання про подальший рух справи. Може мати місце і така ситуація, коли всі дії і акти досудового розслідування законні і обґрунтовані, а рішення суду не має цих властивостей (наприклад, випадки неправильного повернення справи на додаткове розслідування або неправильного закриття справи). Незаконне і необґрунтоване рішення, прийняте у стадії віддання до суду, має бути скасоване касаційною або наглядною інстанціями.

Рішення про повернення справи на додаткове розслідування виноситься з підстав, що передбачені КПК.

1. При істотній неповноті або неправильності проведеного дізнання чи досудового слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні (п. 1 ч. 1 ст. 246 КПК). Якщо неповнота розслідування може бути усунута в стадії судового розгляду, обвинувачений віддається до суду.

У пп. 3–5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 року № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування” звернуто увагу судів на недопустимість повернення справ на додаткове розслідування, якщо неповнота або неправильність проведеного дізнання чи досудового слідства можуть бути усунуті в судовому засіданні1.

Відповідно до ст. 281 КПК у разі неповноти або неправильності попереднього слідства чи дізнання суди повинні вживати необхідних заходів до їх усунення як шляхом перевірки обставин справи, так і шляхом дослідження нових даних, про які стало відомо в ході судового розгляду.

Суд, зокрема, може повніше допитати підсудних, потерпілих, свідків, експертів про обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, викликати для цього нових свідків; витребувати за своєю ініціативою чи за клопотанням учасників судового розгляду документи та інші докази; оглянути місце події і провести інші процесуальні дії.

Можливість усунення в судовому засіданні неповноти або неправильності, допущених при розслідуванні справи, визначається в кожному разі залежно від того, чи може суд виконати дії, необхідні для встановлення істини в справі.

Такою, що не можна усунути в судовому засіданні, може бути визнана, зокрема, така неповнота, для усунення якої потрібні слідчі або інші процесуальні дії, спрямовані на збирання нових доказів (проведення обшуку, виїмки, ревізії, розшуку інших свідків, відшукання документів, речових доказів тощо), чи провадження дій у тому обсязі, виконання яких неможливе через специфіку процесуальної форми судового розгляду.

У випадках, коли неможливо усунути в судовому засіданні допущені неповноту або неправильність дізнання та попереднього слідства, справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

Якщо для усунення неповноти, допущеної органами дізнання та досудового слідства, потрібно призначити і провести експертизу, в тому числі додаткову, повторну або комплексну, то повернення справи на додаткове розслідування може мати місце лише у тих випадках, коли проведення експертизи тісно пов'язане з необхідністю здійснення ревізії, збирання додаткових матеріалів (документів, речових доказів, зразків та ін.), а також із встановленням експертизою таких даних, які тягнуть за собою можливість зміни обвинувачення на більш тяжке чи таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого.

На додаткове розслідування може бути повернуто справу також і у зв'язку з порушенням передбачених ст. 197 КПК прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи, якщо таке порушення призвело до неповноти дізнання та попереднього слідства, що зумовило неправильність пред'явленого обвинувачення.

У постанові (ухвалі) про повернення справи на додаткове розслідування за неповнотою і неправильністю дізнання та попереднього слідства повинні бути викладені:

– суть пред'явленого обвинувачення і статті закону, за якими воно кваліфіковано;

– в чому конкретно виявилися неповнота або неправильність проведення дізнання і попереднього слідства, через що суд позбавлений можливості усунути їх у судовому засіданні;

– які саме обставини мають бути з'ясовані при додатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому мають бути проведені.

2. При істотних порушеннях вимог кримінально-процесуального закону (п. 2 ч. 1 ст. 246 КПК).

Поняття істотних порушень передбачено ч. 1 ст. 370 КПК відповідно до діяльності касаційної інстанції.

У кожній конкретній справі суд має визначити істотність порушення вимог кримінально-процесуального закону. У частині 2 ст. 370 наведено перелік порушень, які в теорії кримінального процесу іменуються безумовними, тобто такими, які завжди є істотними. Але і тут закон не дає вичерпного переліку таких підстав. Найбільш широкий їх перелік подано у п. 13 вже згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 року № 3, в якому дано також роз'яснення судам, що повернення справи на додаткове розслідування з підстав істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону може мати місце в стадіях віддання до суду, судового розгляду, коли суд не має можливості такі порушення усунути, а також при провадженні справ у касаційній та наглядній інстанціях.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК істотними порушеннями кримінально-процесуального закону, допущеними органами дізнання чи попереднього слідства, є такі порушення, які призвели до обмеження гарантованих законом прав учасників процесу або інакше перешкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обґрунтований вирок.

Справа у всякому разі підлягає поверненню для проведення додаткового розслідування, якщо:

– не додержано вимог закону, що встановлюють підстави і порядок порушення кримінальної справи та регламентують провадження дізнання і досудового слідства, зокрема: досудове розслідування проведено без порушення справи; справу порушено неправомочною особою; проведено розслідування особами, які підлягають відводу згідно із статтями 58 і 60 КПК; розслідування проведено за матеріалами, виділеними в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням без порушення справи; розслідування проведено без скасування раніше винесеної постанови про закриття справи або про відмову в порушенні кримінальної справи проти тієї самої особи та з тим самим обвинуваченням;

– порушено вимоги статей КПК щодо обов'язкової участі захисника і порядку його допуску до участі в справі;

– порушено вимоги ст. 19 КПК, якщо обвинувачений не володіє мовою, якою провадиться слідство, і він не був забезпечений перекладачем;

– пред'явлено неконкретне обвинувачення, зокрема, не вказані час, місце, спосіб, мотив, а також інші ознаки складу злочину, стаття (її частина) закону, якою цей злочин передбачено, не дано юридичної оцінки кожному діянню, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів;

– необґрунтовано відхилено клопотання обвинуваченого чи інших учасників процесу про встановлення обставин, які мають істотне значення для справи, коли такі обставини не можуть бути встановлені судом;

– формулювання обвинувачення, викладене в обвинувальному висновку, істотно відрізняється від формулювання, що міститься в постанові про притягнення як обвинуваченого, або погіршує становище обвинуваченого порівняно з пред'явленим обвинуваченням чи пов'язане з іншими порушеннями його права на захист;

– не забезпечене право обвинуваченого, потерпілого чи адвоката на ознайомлення з усіма матеріалами справи;

– в обвинувальному висновку не зазначено докази, що підтверджують пред'явлене обвинувачення;

– обвинувальний висновок не затверджено прокурором.

В постанові (ухвалі) про повернення справи за цієї підставою крім короткого викладу суті пред'явленого обвинувачення і статті закону, за яким воно кваліфіковано, необхідно вказати також, які істотні порушення кримінально-процесуального закону допущені і як їх слід усунути.

3. За наявності в справі підстав для пред'явлення притягнутій до відповідальності особі обвинувачення, яке їй до цього не було пред'явлено (п. 3 ч. 1 ст. 246 КПК).

У постанові (ухвалі), винесеної за такою підставою, слід навести ті дані, які свідчать про наявність підстав для пред'явлення обвинуваченому нового обвинувачення, пов'язаного з раніш пред'явленим, або про необхідність зміни обвинувачення на таке, що істотно відрізняється за фактичними обставинами від пред'явленого.

4. При встановленні підстави для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи про них неможливий (п. 4 ч. 1 ст. 246 КПК).

У постанові (ухвалі), винесеній за такою підставою, слід навести дані про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб і обґрунтувати, чому матеріали щодо них не можуть бути виділені в окреме провадження.

5. При неправильному об'єднанні або виділенні справ (п. 5 ч. 1 ст. 246 КПК).

У постанові (ухвалі) суддя або суд повинні пояснити органам досудового розслідування, на чому ґрунтується їх висновок про порушення вимог ст. 26 КПК про можливість об'єднання чи виділення справи, а також, чому це порушення негативно впливає на всебічність, повноту і об'єктивність дослідження і вирішення справи.

Рішення про зупинення справи у стадії віддання до суду виноситься лише у двох випадках:

– коли обвинувачений зник і місцеперебування його невідоме;

– коли обвинувачений не має можливості брати участь у судовому засіданні внаслідок тяжкого захворювання, що засвідчено лікарем, який працює у лікувальній установі.

У першому випадку справа зупиняється до розшуку обвинуваченого, а в другому — до видужання обвинуваченого (ст. 249 КПК).

Рішення про направлення справи за підсудністю виноситься суддею (судом) при умові, що справа, яка надійшла до суду, йому непідсудна.

Відповідно до ст. 252 КПК прокурор має право і зобов'язаний внести до вищестоящого суду окреме подання на будь-яку незаконну постанову судді чи ухвалу розпорядчого засідання суду незалежно від того, чи брав він участь у розпорядчому засіданні.

Потерпілий і його представник, обвинувачений, його захисник і законний представник можуть оскаржити в стадії віддання обвинуваченого до суду тільки окремі судові рішення: постанову судді про порушення кримінальної справи про злочини, перелічені у ч. 1 ст. 27 КПК, і віддання обвинуваченого до суду та постанову про відмову в порушенні такої кримінальної справи, а також ухвалу розпорядчого засідання суду про закриття справи у частині, яка стосується підстав та мотивів її закриття.

Оскільки суд у розпорядчому засіданні має право закрити тільки справу про злочин, за який може бути призначено довічне ув'язнення, а в решті випадків рішення про закриття справи приймає суддя одноособово, то з цього випливає, що зазначені учасники процесу мають право оскаржити також постанову судді про закриття справи в частині мотивів і підстав її закриття.

Постанова судді чи ухвала розпорядчого засідання суду про віддання обвинуваченого до суду не може бути оскаржена жодним з зазначених вище учасників процесу, бо в постанові чи ухвалі не вирішується питання про винність обвинуваченого.

Рішення про закриття справи виноситься при встановленні суддею (судом) всіх передбачених законом підстав для закриття справи в стадії досудового розслідування, судового розгляду, а також для винесення виправдувального вироку і скасування останнього з припиненням справи касаційною та наглядною інстанціями. Винятком є "недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину” (п. 2 ст. 213 КПК).

У мотивувальній частині постанови (ухвали) необхідно викласти формулювання обвинувачення та мотивовані висновки суду про відсутність у діях підсудного складу злочину чи наявність інших підстав для закриття справи.

Закриваючи справу за будь-якою підставою, суд скасовує запобіжний захід, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, вирішує відповідно до ст. 81 КПК питання про долю речових доказів, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом (ч. 1 ст. 248 КПК). Копія постанови (ухвали) про закриття справи вручається особі, щодо якої її винесено, потерпілому, а також направляється прокурору.

Одночасно з закриттям справи суддя (суд) можуть винести окрему постанову (ухвалу), якою звертається увага на порушення закону та інші недоліки, на причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, і вимагається вжиття відповідних заходів. Винесення такої постанови (ухвали) прямо законом не передбачено. Але це право судді (суду) не може бути поставлене під сумнів. Воно передбачено ст. 23 КПК, яка зобов'язує органи розслідування, прокурора і суд виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.