Види і структура норм кримінально-виконавчого права - Правовой портал Украины
LEX       
Правовой портал


МЕНЮ

Яндекс.Метрика

Rambler's Top100

конструктор договоров Украина

§ 4. Види і структура норм кримінально-виконавчого права

Як норми кримінально-виконавчого права виступають правові норми, що регламентують суспільні відносини, які виникають у процесі виконання покарань між Україною у вигляді відповідних установ та органів і засудженими для досягнення мети покарання.

За характером приписів, які містяться в нормах кримінально-виконавчого права, їх прийнято класифікувати як такі, що зобов'язують, забороняють і уповноважують.

Норма, що зобов'язує, вимагає певної конкретної позитивної дії або діяльності. Наприклад, у ст. 56 ВТК України передбачений обов'язок (вимога) організувати серед засуджених до позбавлення волі виховну роботу; у ст. 21 ВТК України міститься вимога обов'язкового роздільного тримання чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих, а також інших категорій засуджених до позбавлення волі. У статті 20 ВТК України викладена обов'язкова вимога до адміністрації місця попереднього ув'язнення водночас з направленням засудженого до установи виконання покарання повідомляти родині засудженого про місце, куди він направлений для відбування покарання.

Норми кримінально-виконавчого права, що зобов'язують, стосуються безпосередньо й самих засуджених. Так, у ст. 10 ВТК України записана вимога до засуджених неухильно дотримуватися вимог законів; відповідно до ст. 98 ВТК України засуджені до виправних робіт без позбавлення волі зобов'язані дотримуватися встановленого цим Кодексом порядку відбування покарання, прибувати за викликом до органів, виконуючих цей вид покарання та ін.

Заборонна норма кримінально-виконавчого права, навпаки, вимагає утримуватися від означених в ній дій (заборони). Згідно зі ст. 104 ВТК України протягом строку відбування виправних робіт без позбавлення волі заборонено звільнення засуджених з роботи за власним бажанням без дозволу органів, що відають виконанням цього виду покарання; згідно зі ст. 28 ВТК України засудженим до позбавлення волі заборонено зберігання при собі грошей і цінних речей, а також предметів, заборонених до використання в установах виконання покарання; засудженим до позбавлення волі (за деяким винятком) заборонено пересування без конвою за межами колонії (ст. 78 ВТК України) тощо. Норма кримінально-виконавчого права, що уповноважує, дозволяє суб'єктам правовідносин за своїм (основаному на законі) розсудом визначати свою поведінку, тобто передбачаються конкретні умови, при дотриманні яких уможливлюється вчинення тієї або іншої дії (діяння). Так, у виправно-трудових колоніях у виняткових випадках засудженим, що твердо стали на шлях виправлення і після відбування не менше однієї третини строку покарання, може бути дозволено пересування без конвою за межами колонії, але за умови якщо це необхідно з огляду на характер роботи, що виконується засудженими. Засудженим до позбавлення волі жінкам, які сумлінно ставляться до праці і дотримуються вимог режиму, постановою начальника установи виконання покарання за погодженням зі спостережною комісією може бути дозволено проживання поза колонією на час звільнення від роботи по вагітності і родах, а також до досягнення дитиною трирічного віку (ст. 35 ВТК України). Наведені приклади наочно демонструють, що уповноважуюча норма надає адміністрації УВП повноваження здійснювати певні дії відносно до засуджених.

Всі ці норми кримінально-виконавчого права, як і взагалі всі правові норми, мають загальну для них структуру: гіпотезу — вказівка на умови застосування правової норми, диспозицію — опис поведінки, що приписується, суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин і санкцію — вказівка на правові наслідки невиконання нормативної вимоги. Гіпотеза норми кримінально-виконавчого права визначає рамки, межі її дії, тобто конкретні умови, за наявності яких може діяти норма і, зрозуміло, конкретних учасників правових відносин, наділених певними правами і відповідними обов'язками.

Диспозиція норми кримінально-виконавчого права містить вказівку на права і обов'язки суб'єктів даних правовідносин (держава в особі установ і органів, виконуючих кримінальні покарання, і засуджених, яким приписується законопослушна поведінка). Санкція норми кримінально-виконавчого права вказує на несприятливі наслідки, які можуть настати у випадку невиконання одним із суб'єктів правовідносин покладених на нього обов'язків. Так, обопільний обов'язок строгого дотримання законів покладається відповідно до ст. 10 ВТК України як на посадових осіб установ виконання покарання та інших органів держави, виконуючих покарання, так і на осіб, які відбувають позбавлення волі.

У випадку порушення засудженими до позбавлення волі приписів правил внутрішнього розпорядку УВП, вони можуть бути піддані заходам дисциплінарного впливу, порядок застосування яких передбачений спеціальною нормою кримінально-виконавчого права (ст. 67 ВТК України). На практиці не завжди норми кримінально-виконавчого права мають повну структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Найчастіше норми кримінально-виконавчого права містять диспозицію і санкцію. Щодо гіпотези (умов застосування тієї або іншої правової норми), то вона розуміється, хоча й прямо не сформульована в законі (умова фізичної ізоляції засудженого від суспільства), тобто зміст гіпотези визначається порядком і умовами виконання того чи іншого конкретного виду кримінального покарання. Хоча в разі потреби вказівка на конкретну умову, яка має бути дотримана суб'єктами саме в даних конкретних правовідносинах, зміст гіпотези наводиться в тексті правової норми.

Норми кримінально-виконавчого права можуть поділятися за обсягом правового регулювання: одна група норм поширюється на всіх без винятку засуджених, інша — має вибірковий характер, і їх дія регламентує поведінку окремих категорій засуджених.

ВХОД

БИБЛИОТЕКА (БЕТА):

"LEX" - Правовой портал Украины © 2024Анализ интернет сайтов