§ 3. Кримінально-виконавче право, предмет і метод

Як здійснюється на практиці кримінально-виконавча політика? Проголошені принципи кримінально-виконавчої політики мають бути втілені в реальну дійсність, інакше учасники кримінально-виконавчих відносин не будуть сприймати їх як загальні положення (начала) цієї політики.

Кримінально-виконавча політика запроваджується в життя за допомогою таких засобів, як кримінально-виконавче право, діяльність спеціальних державних органів, участь громадськості у виправленні засуджених, педагогічні і соціально-психологічні заходи.

Головною формою виявлення і закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Це пояснюється тим, що політика і право перебувають у взаємозв'язку, оскільки право створюється політичною організацією суспільства — державою.

Первинність ролі кримінально-виконавчої політики стосовно до кримінально-виконавчого права відбивається в тому, що політика визначає основні вимоги до виконання і відбування кримінальних покарань, до змісту, формування, розвитку та застосування норм кримінально-виконавчого права. Згідно з принципами кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавче право регулює суспільні відносини, що складаються у процесі виконання покарань.

Кримінально-виконавче право, як і все право в цілому, являє собою піднесену до закону волю українського народу, зміст якого визначається економічним базисом суспільства. Кримінально виконавче право, поряд з іншими галузями права, складається з правових норм — встановлених державою, що охороняє, обов'язкових для всіх громадян України правил поведінки, які відбивають і закріплюють згідно з принципами кримінально-виконавчої політики волю українського народу в галузі виконання покарань.

Як один із засобів, за допомогою яких Україна провадить боротьбу зі злочинністю, кримінально-виконавче право взаємозв'язане з кримінальним і кримінально-процесуальним правом, оскільки завдання, що постає перед ними, є спільним — охорона законних прав та інтересів громадян, державного устрою від злочинних посягань. Проте кожна з цих галузей права має свій специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення загальної мети засобами, притаманними тільки їй і на різних етапах (стадіях) боротьби зі злочинністю.

Кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету і сутність покарання, регулює визначення і звільнення від покарання. Кримінально-процесуальне право регулює порядок попереднього розслідування, судового розгляду, визначення покарання і повернення вироку до виконання.

Предметом правового регулювання кримінально-виконавчого права є суспільні відносини, що складаються в процесі виконання кримінальних покарань. Такі суспільні відносини виникають між органами, що виконують покарання, і засудженими у зв'язку з виконанням визначеного судом покарання. Деякі суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності цих органів, регулюються певними галузями права. Приміром, виробничо-господарська діяльність УВП та їх договірні відносини з підприємствами інших відомств регулюються нормами цивільного права. Праця робітників і службовців цих установ, а також техніка безпеки і охорона праці засуджених регулюються нормами трудового права. Норми адміністративного права регулюють як суспільні відносини, що виникають у сфері управління УВП, так і порядок проходження служби співробітниками, які мають спеціальні звання.

У зв'язку з прийняттям нового кримінально-виконавчого законодавства істотно змінився предмет його правового регулювання. Однак слід підкреслити, що і в минулому, і особливо тепер, незважаючи на зміну, що сталася, кримінально-виконавче право завжди мало і має своєрідний предмет регулювання. Якщо до останньої кодифікації цим предметом були суспільні відносини, що виникали в процесі виконання покарань, поєднані з виправно-трудовим впливом на засуджених, то за наших днів предмет правового регулювання є ширшим, тобто охоплює виконання всіх кримінальних покарань.

У літературі кримінально-виконавче право, на думку пере-важної більшості авторів, можна віднести до категорії самостійних галузей права (Л.В. Багрій-Шахматов, М.О. Бєляєв, І.І. Карпець,

М.П. Мелентьєв, А.Є. Наташев, І.С. Ной, І.А. Сперанський, М.О. Струч-ков, Ю.М. Ткачевський, Б.С. Утєвський, І.В. Шмаров та ін.).

Проте така одностайність є лише уявною, оскільки окремі автори намагаються довести, що кримінально-виконавче право (виправно-трудове право) являє собою комплексну галузь права[4]. Свою позицію вони пояснюють тим, що предметом виправно-трудового права є суспільні відносини, які виникають у процесі виконання кримінального покарання, що утворює предмет правового регулювання. Вони намагаються знайти в нормах виправно-трудового (кримінально-виконавчого) права елементи (частки) норм інших галузей права (зокрема трудового права), що, на їх погляд, і свідчить про комплексний характер виправно-трудового права. Такої точки зору дотримуються і деякі інші фахівці.

Які ознаки або критерії необхідні для визнання і визначення самостійності тієї чи іншої галузі права?

У теорії права є загальновизнаним, що галузі права характеризуються наявністю самостійного предмета правового регулювання і специфічного методу правового регулювання.

Певна річ, предмет правового регулювання — це конкретні суспільні відносини, що мають індивідуальні, специфічні риси. Причому ці конкретні суспільні відносини стають предметом самостійної галузі права не самі по собі, а лише у випадку, коли завдання, що постають перед їх регулюванням, законодавцем можуть бути вирішені за допомогою певних специфічних засобів правового впливу[5].

Іншим критерієм (деякі вчені розглядають його як допоміжний) є метод правового регулювання, під яким розуміється засіб, за допомогою якого держава забезпечує необхідну поведінку людей як учасників відповідних правовідносин на основі даної сукупності правових норм[6], тобто метод правового регулювання можна уявити як сукупність правових засобів впливу на конкретні суспільні відносини.

На наш погляд, дані теоретичні положення про самостійність галузей права слід також використовувати стосовно кримінально-виконавчого права.

Наявність особливого, специфічного предмета правового регулювання, тобто суспільні відносини, що складаються в процесі виконання і відбування кримінального покарання, — головний критерій (ознака), що свідчить про самостійність кримінально-виконавчого права.

Нещодавно (дана галузь мала назву "виправно-трудове право”) цим предметом були суспільні відносини, що виникали в процесі виконання і відбування покарань, поєднані з заходами виправно-трудового впливу (порядок і умови виконання позбавлення волі, заслання, вислання, умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим притягненням засудженого до праці, умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим притягненням засудженого до праці). Проте за теперішнього часу предметом правового регулювання вже кримінально-виконавчого права охоплюються суспільні відносини, що складаються в процесі виконання і відбування всіх без винятку кримінальних покарань. Даний предмет правового регулювання притаманний тільки кримінально-виконавчому праву, оскільки жодна галузь права не регулює порядок і умови виконання і відбування кримінальних покарань і застосування до засуджених заходів виховного впливу.

Коли йдеться про наявність самостійного, свого специфічного предмета правового регулювання у такої галузі права, як кримінально-виконавче право, мається на увазі, що дана винятковість відрізняє її і від суміжних галузей права (кримінального, кримінально-процесуального права). І хоча кримінально-виконавче право містить деякі загальні інститути з переліченими галузями (регулювання системи установ виконання покарання, мета покарання, підстави і порядок звільнення від відбування покарання і т.ін.), то не є доказом відсутності самостійності такої галузі права, як кримінально-виконавче право. Загальні інститути можуть існувати у багатьох галузях, і це неминуче, але це не усуває або від цього не зникає ознака, що характеризує самостійність кожної галузі права. Всі згадані галузі права, що виконують спільне завдання — боротьбу зі злочинністю, водночас характеризуються наявністю власного особливого, специфічного предмета правового регулювання.

Іншим критерієм (допоміжним, додатковим) є наявність у такої галузі права, як кримінально-виконавче право, особливого, специфічного методу правового регулювання. На думку М.О. Стручкова, для кримінально-виконавчого (виправно-трудового) права характерною є наявність як основного методу правового регулювання суспільних відносин методу владного наказу (імперативного методу), що не припускає заперечень. Однак у процесі виконання і відбування кримінальних покарань уможливлюється застосування й інших засобів, зокрема, методів переконання і диспозитивного методу[7]. Про вірогідність застосування в одній галузі права декількох

методів правового регулювання висловлювався С.І. Вільнянський[8].

Як підкреслює Л.Г. Крахмальник[9], визнання виправно-трудового (кримінально-виконавчого) права самостійною галуззю права має важливе теоретичне і практичне значення:

1) даний висновок базується на сучасному вченні про систему права і з науковою обгрунтованістю визначає місце кримінально-виконавчого права в системі права держави. У зв'язку з цим і сама система права правильніше і логічно послідовніше диференціює правове регулювання суспільних відносин;

2) досягнуто найповніше наукове обгрунтування подальшого розвитку кримінально-виконавчого законодавства як самостійної галузі законодавства;

3) викладається теоретичне обгрунтування щодо створення у Зводі законів самостійних розділів, які стосуються кримінально-виконавчого законодавства, що має істотне практичне значення для подальшої систематизації законодавства;

4) правове регулювання виконання і відбування кримінальних покарань, здійснюване за допомогою відокремлених, самостійних правових норм, закріплених у певній системі, є найповнішим і найглибшим, краще задовольняє потребам практики, сприяє найрезультативнішому досягненню мети, що постає перед даною галуззю права.

Зрозуміло, обгрунтування самостійності кримінально-виконавчого права не означає відмежування його від інших галузей права. Як і раніше, зберігається зв'язок і взаємодія зі всіма галузями права і особливо з тими, що спільно з кримінально-виконавчим правом служать справі боротьби зі злочинністю.

Таким чином, кримінально-виконавче право являє собою волю українського народу, зведену в закон і відбиту в системі правових норм, встановлених державою для регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань і застосування заходів виховного впливу до засуджених.