§ 2. Принципи кримінально-виконавчої політики

В юридичній науці під принципами кримінально-виконавчої політики розуміються основоположні начала (провідні ідеї), що випливають із соціально-економічної природи суспільного ладу і закріплені в праві, які визначають спрямованість, характер, підстави і обсяг правового регулювання суспільних відносин.

Кримінально-виконавчу політику слід розглядати як складову частину внутрішньої єдиної державної політики, що грунтується на таких загальнополітичних (загальногалузевих) принципах:

1) строге дотримання законності; 2) гуманність; 3) демократизм;

4) поєднання засобів переконання і примусу; 5) соціальна справедливість; 6) моральність.

Поряд з цими загальними принципами слід вирізняти і специфічні (галузеві) принципи кримінально-виконавчої політики:

1) притягнення засуджених до суспільно корисної праці;

2) індивідуалізація виконання покарання і диференційоване застосування засобів і методів виховного впливу на засуджених;

3) участь громадськості у виховній роботі з засудженими;

4) поступова заміна в'язниць виховними установами;

5) рівноправність засуджених.

Наведемо стислу характеристику загальнополітичних (загальногалузевих) принципів кримінально-виконавчої політики[3].

Чітке дотримання законності як принцип кримінально-виконавчої політики означає, що всі співробітники органів, виконуючих кримінальні покарання, а також засуджені до цих мір зобов'язані строго підпорядковувати свою поведінку вимогам законів, що регулюють порядок і умови виконання і відбування кримінальних покарань та інших підзаконних (нормативних) актів, виданих на їх основі і в їх розвиток.

Даний принцип закріплено у ст. 10 Виправно-трудового кодексу України, у якій ідеться про те, що вся діяльність органів, виконуючих кримінальні покарання, грунтується на строгому дотриманні законів. Службові особи цих установ та інших органів несуть відповідальність за забезпечення законності в їх діяльності.

Особи, які відбувають покарання, зобов'язані неухильно дотримуватися вимог законів, що визначають порядок і умови виконання покарання.

Гуманність кримінально-виконавчої політики свідчить передусім про те, що її здійснення спрямоване на захист суспільства від злочинних посягань. Особам, які вчинили злочини, завдаються страждання і позбавлення в ім'я відстоювання інтересів законопослушних громадян.

Гуманність виявляється і щодо самих засуджених:

1) за своїм правовим становищем засуджений продовжує

залишатися громадянином України (ст. 8 ВТК України);

2) застосовуючи кримінальне покарання, держава прагне виправити засудженого (домогтися від винного законопослушної поведінки), повернути його на шлях чесного трудового життя;

3) виконання і відбування покарання не має на меті заподіяти фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 2 ст. 1 ВТК України);

4) під час виконання і відбування покарання засудженому створюються (надаються) умови для нормального існування, всієї його життєдіяльності (забезпечення харчуванням, приміщенням для проживання, побутовим і медичним обслуговуванням і т. ін.). До основних напрямів гуманізації порядку та умов виконання і відбування покарання слід віднести й збереження здоров'я засуджених (зокрема, належить запровадити примусове лікування захворювання на туберкульоз); забезпечення процесу соціальної адаптації за рахунок збільшення кількості побачень, виїздів та відпусток, надання пільг засудженим до позбавлення волі жінкам; стимулювання процесу виправлення засуджених шляхом надання різноманітних пільг і заохочень та ін.

Принцип гуманізму не можна розуміти лише як надання пільг засудженим: передусім — це побудова такої правової основи функціонування пенітенціарної системи, яка відповідала б людським потребам, що має спричинити і оздоровлення, поліпшення відносин між засудженими і адміністрацією, і, зрештою, створення сприятливих умов у кожній установі виконання покарання.

Демократизм кримінально-виконавчої політики відбивається у тому, що вона являє собою практичну реалізацію волі народу, а також у тому, що діяльність установ виконання покарання (УВП) та інших органів держави, виконуючих кримінальні покарання, здійснюється під контролем представницьких (громадських) організацій у виді спостережних комісій і служб по справах неповнолітніх. Крім того, громадськість бере безпосередню участь у справі виправлення засуджених (в організації і провадженні індивідуальної виховної роботи).

Поєднання переконання і примусу притаманне всім сферам діяльності держави. На схожому поєднанні грунтується і кримінально-виконавча політика. Даний принцип виявляється у тому, що в процесі виконання і відбування покарання до засудженого застосовуються як каральні, так і суто виховні заходи і методи впливу.

Принцип соціальної справедливості виражається у тому, що при виконанні та відбуванні покарання кожному засудженому має бути забезпечене справедливе ставлення, гарантуватися дійсна рівноправність громадян перед законом, судом та іншими правоохоронними органами незалежно від віросповідання, національності, інших чинників; застосування заходів заохочення і стягнення повинно здійснюватися у строгій відповідності до вимог законів та ін-ших відомчих актів з урахуванням характеристики особи, поведінки засудженого і мати на меті цілеспрямований виховний вплив на засудженого, щоб пристосувати його до життя в суспільстві.

Згідно зі ст. 10 Загальної декларації прав людини кожна особа для визначення її прав і обов'язків і для встановлення обгрунтованості кримінального обвинувачення, що їй пред'являється, має право на те, щоб на основі повної рівності її справа була розглянута гласно та з дотриманням всіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом.

Під час відбування покарання має ефективно функціонувати система скорочення строків покарання залежно від поведінки засудженого, його психологічної і соціальної орієнтації.

Принцип моральності потребує, щоб під час виконання і відбування покарання правоохоронні органи керувалися не тільки вимогами законів, але й враховували вимоги узвичаєних людських норм поведінки. Їх діяльність повинна бути направлена на дотримання традиційних норм моралі, закріплення загальнолюдських цінностей новими гуманними і демократичними правилами, застосування і поширення заохочення як головного заходу виховного впливу, а також рішення певних проблем виховання.

Принцип моральності знаходить своє вираження також у формуванні в суспільстві свідомої терпимості, довіри тим, хто відбув покарання, створенні умов для соціальної реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

У нормах права закріплюються всі принципи кримінально-виконавчої політики. Крім згаданих, до принципів кримінально-виконавчої політики слід віднести і деякі інші загальні положення (начала), дарма що їх значення і не настільки велике, щоб прирівнювати їх до політичних принципів. До них належать, наприклад, принцип роздільного тримання засуджених в УВП; відбування всього строку покарання в УВП одного виду; зміна умов тримання осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, як у межах УВП одного виду, так і шляхом переведення до УВП інших видів; закріплення результатів виховного впливу після відбування засудженим строку покарання.

Щодо питання про співвідношення принципів кримінально-виконавчої політики, кримінально-виконавчого права і принципів діяльності установ виконання покарання в літературі висвітлюються різноманітні точки зору. На нашу думку, правильною є та точка зору, згідно з якою коло основних положень (начал), що розглядаються як принципи кримінально-виконавчої політики, ширше за

коло положень, які стосуються принципів кримінально-виконавчого права, оскільки до перших належать найзагальніші положення.