Глава І. поняття кримінально-виконавчого

права. предмет і система курсу

§ 1. Поняття кримінально-виконавчої політики

У будь-якій державі завжди поставало і постає питання про необхідність боротьби зі злочинністю. Щоб досягти успіху в рішенні даної проблеми, держава створює відповідні органи: суд, прокуратуру, міліцію, а також установи, що виконують кримінальні покарання. Засновуючи згадані органи, держава надає їм конкретні повноваження, визначає напрями їх діяльності і за допомогою відповідних законів встановлює способи досягнення ними своєї мети.

Діяльність, що має на меті виконання кримінальних покарань, посідає значне місце у боротьбі зі злочинними виявами. Саме тому держава зобов'язана приділяти особливу увагу цьому cпрямуванню своєї політики.

Проголошення державної незалежності в Україні, як і в будь-якій іншій суверенній державі, уможливило сформулювати і реалізувати самостійну політику в галузі виконання кримінальних покарань. При цьому, як зазначається в Декларації про державний суверенітет України, держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей перед класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами національного законодавства[1]. Це, безумовно, не може не впливати на стратегію і тактику діяльності держави в будь-якому напрямі, в тому числі й у діяльності щодо виконання кримінальних покарань.

У статті 3 Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., підкреслюється, що "людина, її життя і здоров'я, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.

Отже, кримінально-виконавчу політику необхідно визначити як встановлений державою напрям діяльності державних органів, суспільних організацій і окремих громадян у галузі виконання і відбування кримінальних покарань, виховного впливу на засуджених.

Коли йдеться про кримінально-виконавчу політику, передусім мається на увазі кримінальна політика, що є базовою стосовно

до всіх її різновидів.

Кримінальна (каральна) політика визначає напрям діяльності відповідних органів і установ, окремих громадян у трьох галузях застосування покарання[2]. Ця діяльність зорієнтована, по-перше, на швидке і повне розкриття злочинів, виявлення винних і забезпечення правильного застосування закону; по-друге, на правильну кваліфікацію вчиненого злочину і визначення відповідного покарання; по-третє, на виконання визначеного судом покарання і закріплення позитивних результатів його виховного і карального впливу. Оскільки кожен з названих напрямів має свою специфіку, в юридичній літературі кримінальна (каральна) політика як цілісне системне явище розподіляється на кримінально-правову, кримінально-процесуальну і кримінально-виконавчу політику. Кримінально-виконавча політика, як і вся внутрішня політика України, в цілому визначається в остаточному підсумку економічним базисом суспільства, відбиває економічні закономірності його розвитку