Попередження злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність у місцях позбавлення волі хоча й специфічна, але ж частина всієї злочинності. Тому і її попередження також повинно здійснюватись на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному.

Загальносоціальне попередження злочинності в місцях позбавлення волі — це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних, організаційно-управлінських, ідеологічних, культурно-виховних та інших заходів, спрямованих на вирішення гострих соціальних проблем і суперечностей у країні, які уже в деформованому вигляді проявляються в місцях позбавлення волі. Гострота соціальних протиріч проявляється перш за все у складі того спецконтингенту, що утримується в місцях позбавлення волі, у поширенні і розповсюдженні кримінальної субкультури і насильства. Зменшення суспільних суперечностей внаслідок проведення гнучкої і розумної соціальної політики, як доведено світовою практикою, істотно знижує рівень і тяжкість насильницьких і корисливо-насильницьких проявів, у тому числі і в місцях позбавлення волі, веде до певного витискування криміногенних явищ з виправно-трудових установ.

Саме загальносоціальне попередження злочинності спроможне вирішити такі складні проблеми, як праця, освіта, життєві умови, дозвілля засуджених у виправно-трудових установах і після звільнення з них, які повинні бути спрямовані на позитивну перспективу ресоціалізації особи (модернізація підприємств виправно-трудових установ, навчання перспективним професіям, що можливо лише за умови підвищення рівня освіти і загальної культури, сприятливість життєвих умов, змістовність дозвілля, підвищення духовності тощо). Тобто загальносоціальне попередження злочинності у кінцевому підсумку змінює уявлення про роль і місце виправно-трудової системи у попередженні злочинності і боротьбі з нею.

Цілком справедливо відзначається в літературі, що виправно-трудові установи повинні повертати суспільству повноцінну особу, а не остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. 3 Конституції України практична діяльність держави, її органів і посадових осіб повинна утверджувати і забезпечувати права і свободи людини, їх гарантувати.

Що стосується спеціально-кримінологічного попередження злочинності в місцях позбавлення волі, то його напрями й заходи досить різноманітні і мають як загальний, так і конкретний, цілеспрямований характер і спираються на багатий вітчизняний і світовий досвід.

Кримінологічна профілактика. Цей напрям попередження злочинності в місцях позбавлення волі включає заходи по втручанню в кризові ситуації, зменшенню практичних можливостей вчинення злочинів, боротьбі з кримінальною субкультурою, а також залучення громадськості до попереджувальної роботи і надання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання в кризові ситуації, як комплекс різноманітних заходів по стриманню злочинних проявів, припускає нейтралізацію і розв'язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених з допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів діяльності суб'єктів попереджувальної діяльності. До них можна віднести:

1. Здійснення постійного оперативного (в тому числі і з допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами у виправно-трудових установах, де найбільш часто і у певний період виникають типові (і в той же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють виникненню і розвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що погрожує вчиненням злочинів. Наприклад, у результаті неналежного нагляду за засудженими, низької якості обшукової роботи, недоліків у виховній роботі протягом 1997 року вчинено три навмисних вбивства, зареєстровано 18 випадків заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, шість випадків втеч з-під варти, 112 випадків втеч з колоній-поселень та ін. З метою посилення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарання в 1997 році створено службу нагляду та безпеки. До складу Головного управління виконання покарання передано понад 7,5 тис. військовослужбовців, значну кількість озброєння, спецзасобів, інвентарю. Наказом МВС України № 908 від 29 грудня 1997 року затверджено Інструкцію з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових колоніях МВС України.

2. Проведення комплексних профілактичних операцій у виправно-трудових установах з участю всіх підрозділів, залучення сил і засобів інших установ для вирішення проблем. Як відмічається в аналізі роботи з забезпечення нагляду та ізоляції засуджених в установах виконання покарань ГУВП МВС України за 1997 рік, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання в кризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин.

3. Реалізація заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, а також серед жінок і молоді. Виправдали себе в цьому напрямку такі заходи: комп'ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених з злочинною орієнтацією, підтримка і використання наявних угруповань з позитивною спрямованістю, створення "режимних загонів” з участю засуджених тощо.

4. Забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають у місця позбавлення волі, особливо в період пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими з антисуспільною спрямованістю.

5. Удосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема, створення спеціальної служби з нагляду за особами, що звільнилися з місць позбавлення волі, та надання їм підтримки і допомоги.

6. Вжиття необхідних заходів по виявленню осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження з метою блокування й усунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які б максимально зменшували практичні можливості вчинення злочинів у місцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-доглядних, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють учиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами виправно-трудових установ про угруповання і "елітні” прошарки засуджених, які є потенційними джерелами негативного впливу і насильницьких дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних і будівництво нових, сучасних виправно-трудових установ, які відповідали б міжнародним стандартам утримання і поводження із засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфлікті ситуації без використання дисциплінарних і каральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки і санкції, які застосовувались до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто створення механізму саморегуляції у спеціально або стихійно створених групах з метою управління розвитком криміногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехніка, тобто проведення заходів по спеціальному управлінню групами засуджених — руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом постановки спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб'єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; е) роз'єднання учасників криміногенної ситуація з допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів (наприклад, завдяки цьому в 1997 році вжиті заходи дозволили в 30 установах не допустити вчинення злочинів серед засуджених, попередити 1 291 злочин, у тому числі 395 втеч, 21 напад на охорону, 10 захоплень заручників, 6 навмисних вбивств, 138 тяжких тілесних ушкоджень, 383 фізичні розправи, 338 інших злочинів, а також 339 випадків самогубств; ж) підвищення рівня і вдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо з засудженими, які: схильні до втеч, уже вчиняли злочини в місцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, є хронічними алкоголіками, наркоманами; з) закінчення формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами і обладнанням.

Адміністрації виправно-трудових установ попереджувати злочини в місцях позбавлення волі надзвичайно складно через існуючу серед засуджених кругову поруку і підкорення їх злодійським законам. Як вже відзначалося, злодійські закони і традиції — це своєрідний неформальний регулятор "іншого життя”. Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з "правилами” поведінки засуджених, починають їх засвоювати з моменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану "прописку”. Але й тоді, коли засуджені поступають до виправно-трудових установ, продовжується їх обробка професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя і поведінки з неофіційною системою стосунків. І цей процес активно йде не тільки в місцях позбавлення волі, але й поза їх стінами.

Отже, без руйнування кримінальної субкультури неможливе ні виправлення засуджених, ні ефективна попереджувальна діяльність у місцях позбавлення волі. Ідеології кримінальної субкультури треба протиставити метод розвінчання злочинного світу, підриву авторитету лідерів кримінального середовища, формування в громадській думці певного ставлення до злочинної субкультури з метою зменшення її впливу на підлітків і молодь. Тому доцільно вжити в масштабі країни ряд дискредитаційних заходів за спеціально розробленою програмою через засоби масової інформації, кіно, театр, літературу, естраду тощо.

Консолідація зусиль широкої громадськості у вирішенні проблем пенітенціарної системи, в тому числі і у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності в місцях позбавлення волі, їх причини і умови, про мотиви злочинів, осіб злочинців і потерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії і координації між різними державними, громадськими і релігійними суб'єктами попереджувальної діяльності у виправно-трудових установах. Поінформована і активна громадськість є основною складовою демократичного суспільства.

У главі 23 Виправно-трудового кодексу України регулюються основні форми участі громадськості у виправленні засуджених і попередженні злочинності в місцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над виправно-трудовими установами. Можуть існувати й інші форми участі громадськості, які не передбачені чинним виправно-трудовим законодавством. Указані форми в цілому виправдали себе, хоча багато в чому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин з адміністрацією виправно-трудових установ, відповідальності і принциповості у роботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи в цивілізованому суспільстві.

Певну роль у попередженні злочинності в місцях позбавлення волі відіграє релігія. Багато з засуджених — віруючі люди. Церква, релігія з їх основними постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відносини, які зможуть допомогти в подоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних і групових конфліктів, життєвих проблем і взагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Таким чином, активізація традиційних і впровадження нових форм участі громадськості у справі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяє підвищенню рівня попереджувального потенціалу в місцях позбавлення волі.

Запобігання злочинам та їх припинення. Запобігання злочинам та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Запобіжна діяльність у місцях позбавлення волі може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ — деалкоголізацію і девіктимізцію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційного характеру. Основними запобіжними комплексами є:

— переорієнтація антисуспільної настанови особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, у яких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких в умовах виправно-трудових установ створює підвищену ймовірність вчинення відносно них злочинного посягання тощо);

— активні контрзаходи (оперативне втручання суб'єктів попередження з метою запобігання насильству, масовим безпорядкам, втечам; створення умов, які роблять неможливим продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок і передач, прослуховування телефонних переговорів засуджених, виявлення криміногенних зон і угруповань, їх лідерів, "авторитетів”, "злодіїв у законі” і впровадження відповідних заходів по зменшенню їх впливу на інших засуджених тощо);

— організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів з попередження найбільш поширених злочинів, припинення розповсюдження різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для "відновлення справедливості” або виправдання своїх дій, та ін.);

— спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправно-трудових колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від злочинів і взагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до інших загонів або виправно-трудових установ та ін.;

— рішуча протидія розвитку злочинної діяльності і настанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності тощо).