районному суду м. _________

__________________________

__________________________

(П. І. П., адреса)

позивач, відповідач, 3-я особа і т.п)

ЗАЯВА

про фальшивість доказу

У провадженні_____________________ районного суду м.__________________ знаходиться цивільна справа № 2-208 за позовною заявою (П.І.П.) до мене про визнання права власності на жилий будинок та виселення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заявляю, що доданий позивачем до справи письмовий документ, а саме - письмова розписка моєї колишньої невістки (П.І.П.) про

те, що вона продала позивачу за___ грн. спірний жилий будинок в порядку домашньої

угоди є фальшивою, оскільки я постійно проживаю у будинку і ніколи не чула про таку домовленість, підпис під розпискою викликає певний сумнів у достовірності.

З урахуванням наведеного, відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України

ПРОШУ СУД:

Визнати, що письмова розписка (П.І.П.) від «___ »____ 200 _ р. на ім'я позивача про

продаж йому за___ грн. жилого будинку по вул._______ , 5 у м._______ є фальшивою.

Про кримінально-правові наслідки зробленої заяви попереджена.

Підпис (____________ )

Коментар. Однією з новел нового цивільного судочинства є введення правових норм про розгляд судом заяви про сумнів у достовірності наданих суду доказів або їх фальшивості. Раніше ЦПК УРСР1924p., 1929p., а також 1963р. з багатьма його змінами та доповненнями такої специфіки встановлення обставин цивільних справ не знав.

Незважаючи на відсутність в зазначених ЦПК України правових норм про можливість заявления спору про фальшивість доказів, судова практика таких випадків знала немало, наприклад, при розгляді справ про стягнення позики, про визнання заповіту недійсним (коли заявляється спір про фальшивість або підроблення боргової розписки або заповіту) тощо, однак їх вирішення залежало від самостійного підходу до цього питання самого суду. В основному, суди такі посилання сторін перевіряли за допомогою інших доказів, в тому числі призначенням відповідної експертизи.

За змістом ч. 2 ст. 185 ЦПК заяву про сумнів з приводу достовірності або про фаль­шивість може бути подано будь-якою особою, яка бере участь у справі, а також відносно будь-якого документа, наданого в якості письмового доказу. При цьому слід виходити з того, що згідно ст. 64 ЦПК письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи те, що норма права про подання заяви про фальшивість доказу закладена в статтю, яка регулює дослідження письмових доказів, не слід дослівно розуміти так, що про фальшивість може бути заявлено лише відносно „документа", як зазначається в ч. 2 ст. 185 ЦПК. Хоча наука цивільного процесуального права і виходить з того, що доку­менти є лише різновидом письмових доказів, слід мати на увазі, що згідно прийнятої класифікації, а саме за зовнішньою формою, письмовими доказами є документи у виг­ляді різних за обов'язковістю посвідчення письмових форм (розписка, акт про нещасний випадок, свідоцтво про народження, нотаріальні договори тощо), що має значення для висновку про те, відносно якого документа можливо заявити спір про фальшивість.

Заяву про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість може бути подано лише в судовому засіданні (а саме - при дослідженні письмових або речових доказів) відносно документа, який уже знаходиться у справі, тобто доданий з позовом або з інши­ми доказами, або відносно документа, який лише подається особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення з ним судом та учасниками процесу.

При цьому особа, яка заявляє спір про фальшивість доказу, повинна чітко зазначити, в чому саме проявляється сумнів у достовірності доказу або його фальшивість, оскільки безпідставне заявления такого спору є зловживанням своїми процесуальними правами (ч. З ст. 27 ЦПК). Така обґрунтована заява може бути зроблена усно в ході розгляду справи, або письмово. У пертому випадку усна заява про фальшивість доказу заноситься до журналу судового засідання, а письмова заява - залучається до матеріалів справи.

Також здається буде правильним, якщо суд попередить особу, яка заявляє про фаль­шивість, тобто підробку документа, про кримінально-правові наслідки такої заяви, так як підроблення документа є кримінально-караним діянням і безпідставне звинувачення у такому діянні може мати негативні наслідки для особи, яка надає документ (наприк­лад, цим може ганьбитися честь та гідність особи тощо).

Можливі різні форми підробки письмового доказу: зміна дати, підробка підпису, зміна частини змісту, складання документа в цілому від імені організації чи особи, які в дійсності його не видавали, підробка штампа, печатки, виправлення цифр тощо. Тобто підробле­ний або фальшивий документ спотворює або перекручує дійсний стан та існування фактів.

За змістом ч. 2 ст. 185 у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які подали документ, відносно якого заявлено спір про його фальшивість або сумнів у достовірності, не має права забрати доказ назад. Вони лише мають право просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. Однак, на практиці можли­ва ситуація, коли заява по поводу фальшивості документа учасником процесу буде заяв­лена у судовому засіданні при обговоренні клопотання іншого учасника процесу про за­лучення документа до матеріалів справи і його дослідження у засіданні. ЦПК не заборо­няє особі, яка заявляє таке клопотання, що називається „зняти" це клопотання і забрати документ назад без його залучення до матеріалів справи до позитивного вирішення цього клопотання судом.

Разом з тим, слід зазначити, що функція суду зводиться до того, щоб у процесі розгляду і вирішення кожної справи досягти вірного знання про фактичні обставини, що характерні для спірних правовідносин, і точно застосувати до встановлених юридичних фактів норму чи ряд норм матеріального права, тобто судовим рішенням захистити права, свободи, що існували до їх порушення, невизнання чи оспорювання, або відмовити в такому захисті, якщо встановлено відсутність суб'єктивного права (ст. 1 ЦПК). Крім того, згідно ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Положення ЦПК вказують на те, що саме на сторони покладено обов 'язок по збиран­ню та наданню суду доказів. Але, як було раніше, так є і зараз, суд залишився відпові­дальним за правильне вирішення спору, за постановления законного і обгрунтованого рішення. Концепція ЦПК дещо змінила дію принципу змагальності як механізму для встановлення дійсних обставин у справі, але не відмовилась від цієї мети правосуддя, не відмовилась від мети досягнення вірного знання в процесі (істини). Навпаки, в ньому розширений перелік видів доказів, деталізовані правила оцінки доказів, введений поря­док участі спеціаліста в процесі, збережені всі гарантії перевірки законності і обґрунто­ваності судових актів, що існували раніше, тощо.

У зв'язку з цим суди не зможуть так вільно трактувати положення ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключення документа, відносно якого подана заява про фальшивість, з числа до­казів і розглядати справу на підставі наявних у справі інших доказів. Це буде суперечити як принципам законності, змагальності, істини, так і деяким нормам матеріального пра­ва, що регулюють, наприклад, форми правочинів і, відповідно, допустимість засобів до­казування, а значить це може призвести до скасування рішення суду. Тому судді повинні будуть більш відповідальніше ставитися до обов'язку, що міститься в ч. 4 ст. 10 ЦПК, щодо роз'яснення особам, які беруть участь у справі, наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав.

Враховуючи зазначене, на нашу думку, судова практика не зможе і не повинна бук­вально приймати до застосування правило, закладене в ч. 2 ст. 185 ЦПК про виключен­ня, у разі заяви про це, запідозреного у фальшивості документа з числа доказів і розгля­дати справу на підставі інших доказів. Підроблений документ також є доказом у справі, однак інформація, яка в ньому міститься, буде мати кардинально протилежне значення. Якщо документ, відносно якого заявлений спір про фальшивість, виявиться дійсним, то відомості, які в ньому містяться, можуть бути покладені судом в обгрунтування вимог чи заперечень сторони, яка його надала. У разі визнання документу підробленим, тобто фальшивим, він для суду значення мати не буде. Більш того, якщо його фальшивість буде доведена висновком відповідної експертизи, цей документ буде означати відсутність обставин, для підтвердження яких стороною він був наданий.

Як уже зазначалось, у разі, якщо при розгляді справи буде подана заява про сумнів у достовірності доказу або про його фальшивість, суд зобов 'язаний роз 'яснити особі, яка надала такий документ, перш ніж вона зможе заявити про виключення такого документа з числа доказів, наслідки вчинення або невчинення нею таких процесуаль­них дій, роз'яснити право на доведення дійсності такого доказу або надання інших доказів для підтвердження його дійсності, особливо у тих справах, де такі докази скла­дають основу заявлених позовних вимог і відповідно до правил про належність та допу­стимість доказів (статті 58, 59 ЦПК) іншими доказами обставини справи підтверджува­тися не можуть. Це є вимогою до суду і його обов 'язком організувати для сторін дійсно змагальний процес.