Принцип змагальності передбачає таку побудову кримінального процесу, при якій функції обвинувачення і захисту відокремлені від функції вирішення кримінальної справи, виконуються суб'єктами, що користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів (обвинувач, захисник), а суд є головним суб'єктом, керує судовим засіданням, активно досліджує всі обставини справи і вирішує саму цю справу.

 Змагальність кримінального процесу, таким чином, включає в себе: 1) право суб'єктів відстоювати свої інтереси шляхом змагання між собою; 2) розмежування у суді функцій обвинувачення, захисту і вирішення справи; 3) рівність прав носіїв функцій обвинувачення і захисту; 4) активну роль суду у процесі.

 Правила провадження в усіх кримінальних справах без винятку встановлені чинним кримінально-процесуальним законодавством для всіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, місця проживання та інших обставин. Також на всіх без винятку громадян, які проживають на території України, поширюються норми матеріального кримінального права. Більше того, не існує не лише ніякої особливої процедури провадження у кримінальній справі, але й немає спеціальних судів для окремих категорій громадян, де б застосовувалась така процедура. Ці правила відповідають положенням ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року.

 Рівність прав учасників судового розгляду, а саме в цій стадії змагальність проявляється найбільш повно, має не формальний, а реальний характер і спрямована на забезпечення рівності можливостей при відстоюванні інтересів перед судом.

 Ця рівність виявляється у тому, що обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому засіданні користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів і заявленні клопотань (ст. 261 КПК).

 Однією з проблем судово-правової реформи в Україні є визначення межі активності суду при розгляді кримінальних справ по суті. Чинне законодавство зобов'язує суд продовжувати розгляд справи, навіть якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення (ч. 4 ст. 264 КПК). Крім цього, суд наділено широкими повноваженнями у витребуванні не лише виправдувальних, а й обвинувальних доказів. Такий стан справ якоюсь мірою є проявом обвинувального ухилу в діяльності суду, і тому суд необхідно звільнити від функцій, що йому не притаманні, перетворити його на орган правосуддя.

 Змагальність у касаційній інстанції виявляється в тому, що прокурор підтримує принесене касаційне подання, а засуджений і його захисник заперечують проти доводів подання. Аналогічний спір у касаційній інстанції може мати місце між потерпілим і представником його інтересів, з одного боку, та засудженим і його захисником — з другого, а також між цивільним позивачем і цивільним відповідачем та їх представниками.

 Елементи змагальності мають місце і на попередньому слідстві. Найбільш рельєфно це виявляється у порядку оскарження постанови про закриття кримінальної справи і санкції на арешт. Ці рішення оскаржуються в суд згідно зі статтями 2363, 2365 КПК. При цьому як прокурор, так і особи, які звернулися з даного приводу до суду, мають право бути присутніми у суді і давати пояснення.

 Та все ж очевидним є те, що на стадії попереднього розслідування принцип змагальності як такий не діє. Не відповідає вимогам принципу змагальності також і відсутність у КПК норми про обов'язковість участі у судовому розгляді справи прокурора. Цю прогалину тепер заповнює зміст пп. 4, 5 ч. 3 ст. 129 Конституції України про змагальність сторін як основних засад судочинства та обов'язковість підтримання державного обвинувачення у суді прокурором.