§ 3. Принцип законності

 У кримінальному процесі зміст принципу законності слід розкривати у контексті уявлень про закон як акт нормотворчості загальнообов'язкового характеру та про осіб, що його реалізують і мають специфічну правосуб'єктність. З цієї точки зору законність як принцип означає вимогу до всіх суб'єктів судочинства дотримуватися певного масштабу свободи поведінки, офіційно встановленого державою.

 Характеризуючи закон з точки зору співвідношення з іншими нормативними актами, важливо зазначити його вищу юридичну силу, що обумовлює верховенство закону над підзаконними актами, що видаються на основі закону для більш ефективної і цілеспрямованої його реалізації. У кримінальному процесі принциповим є виконання саме законів, а не підзаконних актів, що зберігають свою силу тільки для відносин організаційного характеру у сфері кримінального судочинства.

 Кримінальне судочинство передбачає найсуворіші заходи примусу, що застосовуються в його ході до учасників, у тому числі й для встановлення їх вини у вчиненні злочину. За цих умов відповідні обмеження свободи особи повинні регламентуватися нормативними актами винятково у ранзі закону, який дає найвищі гарантії від свавілля у сфері кримінального судочинства через особливий порядок прийняття на рівні найвищого органу державної влади, що виключає поверховий або некомпетентний підхід до регулювання найважливіших відносин між державою та особою. На рівні Конституції України це підтверджується змістом ст. 129 про основні засади судочинства та ч. 3 ст. 8, що вміщує положення про норми Конституції як норми прямої дії.

 Аналогічні міркування покладені і в основу правила, що діє у кримінальному процесі: "допустимо тільки те, що дозволено законом”. При цьому щодо посадових осіб, які ведуть процес, законом чітко обумовлено форму процесуальних дій уповноваженого суб'єкта, недотримання якої тягне за собою санкції, як правило, відновлювального характеру.

 Реалізація принципу законності передбачає забезпечення державою для всіх суб'єктів повного та реального здійснення суб'єктивних прав (статті 3, 57, 59 Конституції України, ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року).

 Таким чином, принцип законності можна визначити як вимогу нормативного характеру, що зобов'язує суд, суддю, прокурора, слідчого, орган дізнання, дізнавача, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, застосовувати, виконувати норми Конституції, кримінального та кримінально-процесуального законодавства. При цьому треба мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства є також і чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

 Окремі рекомендації щодо застосування Конституції України, законів та міжнародних договорів викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”1.